НАРИСУЙ СЛОВОМ. Прием работ
/ АП Проба пера /
ОС-03, Смирнов Николя
/ АП Рецензії /
Основний склад
/ АП Рецензії /
БОЛЬ ЗЕМЛИ
/ АП Текущий момент /
Сейчас на сайте 1789 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
Отсутствует

Автор: Левшина Светлана
Тема: Свободная тема
Опубликовано: 2019-12-02 19:54:41
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Шурочка ( оповідання для дітей )

Ніч...Тиша навкруги...Літній вітерець тихенько поколисував сонні дерева, гойдаючи зелене листячко на гілочках.Лише цвіркуни ніяк не могли вгамуватися, виспівуючи свої
нічні серенади.
     Село спало...Із-за обрію появився тоненький серпанок місяця, що плив у нічному небі, час від часу ховаючись за хмаринками.

     Маленьке дівчатко років дев"яти принишкло у кущах під тином, злякано озираючись у темряві. Ось місяць виглянув, залишив позаду маленьку хмаринку, і його лагідні
промінчики торкнулися блідого личика дівчинки. Вона підняла догори свої заплакані оченята, і чомусь на душі стало тепліше і затишніше від цих світлих промінчиків. Вони
лагідно обіймали її, зігрівали худенькі рученята і босі ноги. Біль і образа котилися сльозами по впалих щічках дівчинки. Солоні, пекучі сльози відчаю...
     Дівчатко підвелося, осмикнуло своє платтячко. Місяць сміливо ковзнув по голівці дівчинки. Неслухняне пасмо, що вибилось із  заплетеної коси, залоскотало припухлого
від сліз носика..
     .Місячне сяйво бавилось із вітром, ховаючись поміж зеленого розкішного гілля, ковзнуло своїм світлом по маленькій стежинці, що вела до воріт. Обережно ступаючи
босими ногами, дівчатко побрело по стежині, витираючи гіркі сльози.
    
     Он вона, рідна хата...В кінці вулиці виднілася невеличка старенька хатинка, найкраща і найрідніша хатинка у світі...
     Як би їй хотілося туди зараз побігти, постукати у маленьке віконечко...Упасти в обійми матусі, пригорнутися до її теплого тіла...
     - Мамочко, рідненька, матусенько...Так хочу до тебе... -шепотіли її пересохлі губи.В сумних оченятах знову з"явилися сльози, покотилися рясними маленькими
горошинами ...
     Як би їй хотілося, щоб матуся зараз покликала її...Шурочка...Лише матуся так лагідно називала її. Та не покличе матуся, бо додому повертатися їй не можна... Вона -
наймичка...Маленька наймичка у великому заможному будинку. Шурочка сумно зітхнула і побрела стежиною до ганку...Поплакала, трішки легше стало...
      А так хотілося розповісти матусі, як їй тут не солодко живеться, як її тут ображають...А ще...як їй дуже хочеться їсти...завжди...Особливо, коли, затамувавши подих,
ковтаючи слину, вона стояла осторонь столу і дивилась, як госпОдарі вживають страви, що вона їх сама приготувала...Чекає...чекає, коли встануть із-за столу і вона  жадібно
буде доїдати залишки...Це все, що їй було дозволено їсти...Говорили, що вона ще маленька, і їжі їй треба мало...Лише працювала, як доросла. А вона за останні два місяці
мріяла лише про те, щоб наїстися досхочу і солодко заснути, знаючи, що матуся десь поруч...

     Треба йти, а то прокинеться дитина, а її немає поруч. Шурочка  змушена була піклуватися маленьким дитям госпОдарів: годувати його, перевдягати, заколисувати, навіть
вночі бути поряд.
     Борони Боже, щоб дитя заплакало, тоді не оберешся лиха!
     Дівчатко боялося злої і пихатої господині, яка отримувала задоволення від принижень дівчинки. Шурочка виконувала всі забаганки госпОдарки, аби зайвий раз не
чути її крику.
Окрім того, що вона доглядала за дитиною, вона ще прибирала в домі, готувала їжу, прала.Вся ця робота лежала на худеньких її плечах.До роботи її привчили змалечку.
     У Шурочки був молодший братик Михась, якого вона доглядала, Зараз йому вже три роки, дорослий...Тому матуся і віддала її у наймички. Братик підріс, і тепер їй потрібно
було допомагати батькам заробляти гроші...Гроші невеликі, але давали ще й харчами: то шматочок сала застарілого, то муки, змеленої господарями у своєму млині. ГоспОдарі
не дуже вже й щедрими були, але те, що давали, було справжнім скарбом для бідної сім"ї.
     Окрім матусі, у дівчинки був вітчим,двоє дорослих братів, і найменший (рідний син вітчима ) Михасик, якого вона дуже любила.
      Батьки й брати працювали, та цього було недостатньо, щоб прогодувати немалу сім"ю.Часи тоді були важкі, коли працювали багато, а отримували мало.
Ось тому Шурочку і віддали до багатих сусідів. З ранку до ночі дівчинка була на ногах - стільки роботи...
     Другий місяць вона була тут, дуже схудла, змарніла. Платтячко висіло на ній, як на стеблинці.Іноді матуся підходила до воріт, щоб дізнатися, як справи.Питала, чи не
захворіла часом, бо щось дуже бліда.Самій дівчинці не дозволяли ходити додому.А у матусі не було  часу, щоб частіше навідуватись до малої донечки , хоч на п"ять
хвилиночок...Та дівчинка не жалілась матусі.
    
     Ось і зараз дівчинка була дуже засмучена,бо цілий тиждень уже не бачила матусю...
     Тихесенько, щоб не розбудити господарів, Шурочка непомітно прокралася до невеличкої кімнатки, де вона спала поряд з колискою малюка.Хлоп"ятко солодко
спало...Треба і їй відпочити, доки маля спить.Господиня ніколи не підходила вночі до дитини.Та і вдень підходила лише ненадовго, щоб побавитися із ним.У них свої справи -
приглядати за наймитами та їздити розважатись до своїх друзів у місто.
     За цими думками дівчинка не помітила, як заснула.Їй снилася рідна домівка, матуся, що виймає духм"яну паляницю хліба із печі...Матуся відрізала їй великий шматок
хліба, і дівчинка підносить його до рота, щоб скоріше відкусити шматочок...
     - Шурко!!! - звідкись доносився сердитий голос господині.
     Дівчинка перелякано здригнулась і...прокинулась.Нашвидкоруч поправляючи волосся, дівчинка глянула у колиску.Малюка не було...Як вона так міцно заснула, що не
почула, як той прокинувся...Тепер їй дістанеться! Швидко вибігла у світлицю.Господиня сиділа з малюком, який бавився іграшкою, усміхаючись до дівчинки.
     -Час до роботи, ледарко! -злий голос господині остаточно розбудив дівчинку.
     -Я тобі цілу годину зайву дала поспати, а то гості увечері завітають.Треба всього наготувати, поприбирати скрізь...
Шурочка відчула знайомий запах, запах молочної пшоняної каші, що доносився від плити.Таку кашу матуся готувала дуже рідко дома, але Шурочка так любила її... Сама
господиня дуже рідко готувала сніданок...
     Від цих спокусливих запахів у дівчинки раптом запаморочилося у голові, ноги стали ватяними, вся кімната попливла перед очима...

     -Донечко моя, Шурочко...-десь далеко тихенько почувся голос матусі.
     -Дівчинко моя малесенька, горенько моє...Чому ж ти нічого мені не говорила...Як тільки земля носить таких нелюдів, щоби дитину голодом морити...Донечко моя
ріднесенька... - невже їй знову наснилася матуся...Дівчинка відкрила очі...Над нею схилилася матуся, витираючи кінчиком хустинки сльози.Поруч на ліжку сидів Михасик,
гладив своїм рученятком її виснажене личико.
     -Мамочко, матусю...Я вдома...
Змарніла від горя мати припала до донечки, цілуючи її:
     -Любо моя дитинко, не плач, ти уже вдома...Ми з татом забрали тебе звідти, непритомну...Ось, поїж...Молочко тітка Килина принесла для тебе...Шматочок хліба...тільки-но
спекла...
Шурочка кволо посміхнулась до матусі і  братика...Недаремно їй наснився духм"яний хліб...Намагаючись не квапитися,Шурочка повільно прожовувала хліб, запиваючи його
теплим молоком.А мрії збуваються...Хатинка...рідна хатинка.Матуся поряд, з її ніжним поглядом...Михасик...Тепле молоко приємною хвилькою розлилося всередині...Зігріло...
     Згасав уже вечір.Через фіранку на вікні несміливо заглянув серпанок місяця.Ковзнули через вікно світлі, теплі його промінчики, посміхнулись до дівчинки.Теплі, світлі
промінчики...Вони весело затанцювали по ліжечку, ковзнули на личико дівчинки...Вона заплющила очі...Поряд на ліжечку тихенько уже сопів її маленький братик.Десь біля
плити все ще гриміла посудом матуся.А місяць заколисував її, зігрівав малесеньке серденько теплом...
     За вікном невгамовні цвіркуни все співали свої чудернацькі   серенади...Та  дівчинка вже їх не чула...Солодкі сни непомітно забрали дівчинку у свій казковий полон, де
панує щастя, де збуваються мріїї, де завжди буде пахнути з печі мамин духм"яний хліб...
        02.12.2019
         Уривок із дитинства моєї бабусі Сані.

      Полотно  художника Маковського

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 89

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 1.
Очень яркий рассказ. Читал и смотрел детскими глазами на окружающую действительность. Грустно, больно, но так правдиво и красочно!!!
:)
2019-12-07 10:59:17
Спасибо,Виктор.Часто мои внуки просят рассказать о моём детстве,о детстве родителей, и,слава Богу,что им это интересно.Вот я и пытаюсь в рассказах своих им рассказать о том,как родителям и предкам нашим жилось тяжело.
2019-12-09 09:34:41
2019-12-09 13:50:30

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Змiстовний вiрш з фiлософським забарвленням.
Успiхiв, Валентино.
Рецензия от: Руслан Деркач
2020-08-13 17:45:19
Невероятно! Фантазии нет предела.
Браво, Надюша!
Рецензия от: Лариса Гараган
2020-08-13 17:40:31
Ну, Надюша, даёшь! Так соединила несоединимое. Супер!
Рецензия от: Лариса Гараган
2020-08-13 17:38:28
На форуме обсуждают
Мария Громова

Пост написала моя мама пару дней назад. Печатаю с её рукописи.

"Не могу молчать!"

В Севастополе под открытым небом п(...)
Рецензия от: Радонька
2020-08-13 17:18:36


Карл Волох
Спробую пояснити, чому, на мій погляд, наші колишні сусіди по радянській імперії навіть виступаючи проти своїх диктаторів так вперто т(...)
Рецензия от: Радонька
2020-08-13 14:36:13
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.