Автор: Рустан
Тема:Романтические стихи
Опубликовано: 2018-05-28 12:06:06
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

А знаєш час втікає

а знаєш час втікає - залишаючи сліди,
як поцілунки на сторінках життя,
що вицвітають під променями німоти.
одна лише коротка мить і я,
а може й ти,
забудемо оті сліди на чашках чаю,
чи то кави без кофеїну, просто зникнуть…
колись яскраві образи, що в пам'яті листаю
розлетяться на дрібні частинки наче "ртуть"
і більше не відчую, не впізнаю
твій погляд лагідно-пекельний,
твої вуста вишнево-чорні…
лиш німота посеред спалених світлин
стоїть одягнута у шати ночі,
а час не зупинити, одвічний плин:
фрагментів, образів, думок.
зникають всі слова і навіть звуки,
і ті що під завісою, і ті що на замок,
сховали ми колись, забуду твої руки,
все пропаде, розтане як весною сніг…
залишиться одна буденність і на долонях
краплини криштально-білих сліз,
твоїх, моїх, в далеких снах немов салонах
можливо образи спливуть
калейдоскопом відчуттів,
як мультики, що в телевізорі ідуть
про величних китів,
що в океані плавають в тиші
усі роки свого життя.
так не відчувши твердості землі…
а час, що час? а час собі сплива…

История cоздания стихотворения:

В. Бичків, грудень 2013.