Автор: Светлана Имашева
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2018-07-13 16:18:39
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
О, де вона витала, та душа?
В якому світовимірі літала?
Молилася, світилась, трепетала,
Поки нарешті Дому не знайшла.
Вселюдства Дім - пристанище земне:
Оце світання й надр глухе двигтіння...
Народження твоє чи воскресіння?
Усе твоє. З тобою. Ти вже є.
Лиш Пам'ять загубилась. - Пам'ять снить?
Минуле - тіні дивні, волохаті...
Пізнати, повернутись, пригадати:
Що є цей Світ? І хто у ньому - ти?
Які тут звичаї? Які боги?
Хоч щось в цім Вавилоні заясніло?
Усе безглуздя "мудро" сотворили
Чоловіки. Таки чоловіки.
Ти Жінкою постала - тож кріпись...
І як тобі в цій чудній іпостасі?
Любити - потім каятись на пласі?
Родити - і страждати, як колись...
Саму себе шукати в світі цім:
Крило відтяте, серця половину.
Дивися: ось іде твоя дитина -
Твій цвіт, твій сенс - у бедламі земнім.
А що тобі іще потрібно? - Йди.
Спіши до неї, обійми, щаслива.
Життєве коло - це одвічне диво.
Люби, страждай, надійся - і світи.
История cоздания стихотворения:
Щиро дякую, Темлана! +++ !!! |
Рецензия от: Эдуард Неганов 2024-03-28 13:53:07 |
Чаты, форумы дарили эмоции. Значит, были нужны. |
Рецензия от: Вокисон 2024-03-28 13:51:12 |
Гарно, соковито. |
Рецензия от: Вокисон 2024-03-28 13:48:31 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |