Автор: Галина Будянська
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-01-23 12:47:30
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Жахіття, або сон у новорічну ніч

Я новорічне слово мовлю
Із тінню суму на лиці.
Тебе, мій роде, я здоровлю
Із роком білої вівці.
Вона з крутим, великим рогом,
Шовкова шерсть не в реп'яхах.
А ще додам – спілкуйтесь з Богом
На ділі, а не на словах.
Тепла хотілось побажати,
Та справжнього, а не тіль-тіль.
Щоби на свято в кожній хаті
Були хоча б і хліб, і сіль.
Вважається — живемо вільно,
Не у в'язниці сидимо,
Але бідніємо стабільно
І у безодню летимо.
Ну, що нам, Явтухам, ще треба?
Є хата, хлів для молотьби.
Ми – безсловесні, як амеби,
Німії нинішні раби.
Он дядько в шибочку похукав,
Горілки випив – і бай-бай.
Як дітям жити, як онукам?
Та якось буде, почекай!
Ото «покой»! Ще літру випив,
Сусіди пісню розвезли…
Такий розклад усім нам випав,
Що всі ми стали, як козли.
У нас такі зарослі душі,
Ми всі страшні – до одного.
До долі власної байдужі,
До краю рідного свого.
Будив Шевченко – гомоніли,
Готові краятись навпіл,
В кострищі чорнім ледве тліли...
А запалав лиш Чорновіл.
І що тут думати-гадати –
Не вміли, то й не вберегли
Чого ж бо світу дивуватись –
Козлами правлять же козли.
Десь по світах, по заробітках
Онуки наші. Час летить.
За вас і вип'ю, любі дітки,
Бо вдома ні за кого пить.
Лишилися одні химери,
Страшні химери та бедлам...
Не приїжджайте із Америк,
Онуки, залишайтесь там!
А ми, «щасливі», заспіваєм,
Он кум ще вип'є та утне.
Була країна – і немає,
Ім'я лишилося одне.
Які ще будуть побажання?
Що там за тіні по кутках?
Здоровлю всіх із загниванням,
Та ще – з байдужістю в очах.
…А далі спати не вдалося,
Бо думка голову клює:
Оте, що тільки-но верзлося,
То сон, чи справді так і є?!
Мороз аж сипонув по кожі,
Ой, не до свят мені чи слів!
Молюсь мерщій: храни нас, Боже,
І від овець;і від козлів!
Звучить з небес пересторога:
Шануйтесь, жони і мужі!
Завжди носіть у серці Бога,
То й буде спокій у душі!
А в краї змученім – багатство
На много літ – не кілька днів.
Здоровлю вас, шановне братство,
Із Божим роком – без козлів!
Ми гідні не такої «волі»!
Бо гірше за рабів живем.
Мо, на задвірках злої долі
Нарешті, гідність віднайдем.
І рис соромлячись лакейських,
Дай, Бог, такого досягти:
Серед народів європейських
Достойно жити і рости!

2003 рік

История cоздания стихотворения: