Автор: Катерина Слота
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-05-17 22:48:21
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЗУСТРІЧ

Стрічками заплету свої бажання
У мрій кільце
В одне єднання
Вінок
У квітах сонячних вінчаю
На скроню одягну
Засяю
Я в тім вінку у поле вийду
І роси в танці підійму
Я в тім вінку у щасті буду
Промінням Душу огорну

Жила у Небі маленька Зіронька. Вона сяяла і раділа тиші простору. Вона тихенько наспівувала пісеньку під Звук що линув звідусіль. Зіронька не знала що це за Звук, але
вона
любила його. Любила всім серцем, всією душею. Любила і страждала, що не знає хто він, звідки він.
Щоразу вона з сумом підіймала очі до інших зірок. Вона вдивлялася і прислухалася до них з бажанням знайти ту єдину, яка так гарно співає. Всі вони співали гарно, ніжно.
Але у
жодної не було голосу любові, що чула вона.
Аж подивилася вона у низ і там побачила блакитно – рожеву Перлину.
- Хто вона – спитала Зіронька.
- Земля – пролунала відповідь.
- Земля? – здивувалася Зіронька і продовжила – можу я привітатися з нею.
- Ні. Ти надто далеко від неї – пролунала відповідь.
Подивилася Зіронька на Землю і відчула від неї ніжний звук пісні. Пісня була мелодійною, гарною. Пісня доповнювала своїми словами і музикою пісню Неба. Голос! Голос
такий
чистий! Це той голос, що проник любов’ю у її серце.
- Я знайшла Його! – вигукнула Зіронька.
- Кого? – спитало Небо.
- Голос любові – відповіла вона.
- Голос любові?
- Так! – ствердила Зіронька і показала на Землю додавши – я хочу бути з ним.
- Це неможливо. Земля надто далеко – сказало Небо.
- Коли мрієш, любиш, не втрачаєш надію, ідеш… все можливо – відповіла Зіронька – Дай мені цю можливість. Я знаю, що ти Всемогутнє!
- Так. Я можу все.
- Тоді здійсни моє бажання.
- Добре, але лише з однієї умови – сказало Небо.
- Я згодна. – без вагань відповіла Зіронька.
- Умова. Ти засяєш так, щоб тебе побачила Земля.
- Добре – погодилася вона.
- Добре – полинуло Відлуння Неба.

Зіронька сяяла, Сяяла, СЯЯЛА. У радості і любові, у щасті і мріях. Адже Небо дарувало їй надію, вказало шлях!
Мить! Ще мить і її Сяйво настільки запалало у небесному просторі, що Простір не витримав і розступився. Великої сили спалах вкрив Небо, Зірки, Землю.

Земля у цю мить перебувала у тиші літнього вечора. Смеркало. На підвіконні настіж розчиненого вікна сиділа Душа. У руках вона тримала маленьке дзеркальце і наспівувала
пісеньку. Дзеркальце було увінчане по обідку віночком з квітів. Голос Душі був щирий, ніжний, пройнятий любов’ю. З надією вона дивилася у Небо. Аж, раптом пішов
Золотий Дощ.
Це маленькі іскорки Зіроньки падали на Землю. Душа подивилася у дзеркальце. Квіти у його віночку сяяли. Душа подивилася у Небо. Небо сяяло.
- Я хочу летіти поряд Зіроньки – загадала вона бажання дивлячись у дзеркальце з відображенням Золотого Дощу у сяйві кільця вінка.
Вона поклала дзеркало на підвіконня і подивилася у Небо. Аж раптом почула ніжний голос. Голос, який вона чула у віках, любила всім серцем, але не знала хто він. Душа
повернула
голову і її очі зустрілися з очами Зіроньки, що сиділа біля неї на підвіконні.
- Я тебе знаю. Ти моє відображення – сказала Душа
- Я тебе знаю. Ти той голос, що ніжно співав. Голос, який я люблю серцем.
Вони взялися за руки. І мить наповнило щастя тепла, світла, тиші, любові, вдячності.
Вони подивилися на Небо і заспівали пісню подяки його Всемогутності.
Небо подарувало їм Зустріч, щоб летіти поряд, серед зірок, у його просторі. Зустріч, щоб Душа і Світло єдналися в одне кільце віночка з квітів. Щоб роси і стрічки віночка
були злиті
в єдиний танець пісні Звука, в єднанні Неба і Землі.

История cоздания стихотворения: