Сейчас на сайте 2330 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
Радость - Возрождение Души через принятие и покаяние

Автор: Катерина Слота
Тема: Свободная тема
Опубликовано: 2019-06-19 10:37:45
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЗУСТРІЧ

Над Чорною Долиною, у попелі землі, несе в повітрі сморід тіло. Загорнена в брудні та рвані шати іде красуня Смерть гуляти. Збирати врожаї. Дійшовши до рівнини, де падає ріка у
мертву прірву, схилилася вона, знайшовши там Дитину. В загубленім маляті було ще трішечки життя. Торкнутися його її рука схотіла. Але змогла лиш донести до тіла холодний
подих й з криком відлетіла, побачивши його! Душа дивилася із тіла. Душа стара та посивіла.
- Підійми Дитину – власно наказала вона Воронові – загорни у ряднину, та іди за мною.
Ворон покорився. Так я опинився у домівці Смерті. Там вона поїла мене знаннями, відкривала Двері, розказувала казки щоночі. У мареві зростання я провів…

Таку казку розповідав мені юнак. Я сиділа, мовчки вслухаючись в слова. Тишу лісу, повітря, наповнювало магічне сяйво від вогню, біля якого ми сиділи. І наче з ним була в Раю. Та
вирватися враз схотіла. На коня скочила, стрілою полетіла. Як далі, від нічних казок. Душа моя лиш мить раділа, заплуталась серед гілок. На землю впало мертвим тіло.

- Так… Бути ти зі мною не схотіла – казав юнак, тримаючи в руках дівоче тіло.
Надів вінок з духмяних трав, та спопелив його на прах. Душа полинула у Світло.

Біла Долина. Немає більше нічого. В повітрі звук скрипки лине. Наповнюючи все любов’ю. Сніг. Сніг заслав покровом білим. І лише спогад, що було. На білому коні, у білих шатах на
зустріч їдеш ти мені. І враз, я подивилась в вічі своїй Душі.

Тріск багаття наповнював Зелену Долину, ліс, гори. Я слідкувала за грою полум’я. Напевно задрімала. Адже не чула, як ти підійшов до мого вогнища. Прокинулася від дотику.
- Чому така сумна, змарніла у пошуках твоя Душа. Прийшов її, оживити, щоб не була вона одна – заколисував голос і марево поглинуло мене.

Коли перші сонячні промені торкнулися моху та золи нічного вогнища, розплющивши очі, я побачила чоловіка. Чорний плащ огортав землю, очі світилися ліхтарями, а вуста
сміялися з мого страху.
- Хто ти? – промовила я.
- Я, той, хто завжди йшов за тобою. Наздоганяв тебе. Тепер тримаю у своїх міцних руках.
- Я тебе не знаю.
- Згадай. Чудово знаєш. Але, спогад твій важкий, та болісні знання. Тобі прийдеться все згадати….
Промовив він. Відчувши дотик, враз серце біль щипнула…
- Що люба так тебе нервує.
- Не знаю, але ця розмова…
- Так силу чуєш ти в мені. А ти, згадай, як ми були з тобою у снах, у спогадах, в житті. Що сталося з Душею?
- Блукала довго я в пітьмі. Забула що є Світло.
- Так. А чи живе в тобі любов, та радість жити.
- Ні.
- Тоді піди та набери води, щоб нею міг тебе я, окропити. Чому мовчиш. Кажи.
- Тебе згадала. Ти той, що знаєш всі мої думки. - Я хочу повернутися до Дому – сказала я.
- Ти тут потрібна. Мені потрібна. Нам. Необхідно завершити розпочате. Готова йти зі мною?
- Так.

Приманливий, легкий, мерехтливий дощ сипав потік світла на мою голову. Чоловік обійняв мене й тримав руками те, що було тілом Землі. Наші Душі злилися й слухали музику
Світла.

- Долина Світла. Царство Небесне. Її називають Рай, Едем, Божественне Начало. Всі назви твоєї Долини, що розгорнула свої обійми у твоєму внутрішньому світі. Твоя сутність. Твоя
Долина вже не Чорна, не Біла, не Зелена. Вона Світло. Ти пройшла всі кольори. Всі іпостасі розуміння Буття. Щоб побачити цю Долину, ввійти у неї. Посадити зернинку у її землю.
Доки ти йшла, я ішов за тобою та готував ґрунт для зернинки. Зернинка – твоє усвідомлення. Долина – твій внутрішній світ.

Я з вдячністю дивилася, як підіймається волога земля. Як на поверхню проривається паросток.

- Коли прийде час, з паростка виросте казкова Червона Квітка. Я берегтиму її Вічність. Я обіцяю тобі. Але і ти, пообіцяй мені, пам’ятати, що можна Долину Світла перетворити у
Чорну Долину. Пам’ятай це!
- Я обіцяю.

Сьогодні нам посміхалися всі Зорі Всесвіту, пахнули трави, річка, земля. Повітря співало казку любові. Вогонь горів і заливав світлом Долину. Я дивилася у твої очі. Вони світились
світлом щастя. Ти дивився в мої очі. Вони відображували щастя. Як ми пройдемо земне буття, час покаже. Головне ми зустрілися, прийняли один одного.

Немає Часу. Немає Виміру. Тільки Любов і Світло!

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 83

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 0.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Игорь, музыку! Настоящий романс!
Напомнило "Со мною вот что происходит" Евтушенко
Рецензия от: Александр Васильевич Тимченко
2019-07-21 23:29:09
Отличный сюжет, хороший юмор! Браво!
Рецензия от: Александр Васильевич Тимченко
2019-07-21 23:17:46
Замечательный стих!
Перед входом на избирательный участок повесить обязательно,
Чтоб если кто пришёл, то выбирал сознательно!
Рецензия от: Александр Васильевич Тимченко
2019-07-21 23:15:31
На форуме обсуждают
По состоянию на 23:40 кого-то перекидывает еще на чужие страницы в кабинете?(...)
Рецензия от: Обновляемся :)
2019-07-21 22:44:11
Ні, Ганно, ні! Аби лиш не з Москвою.
Хай Україну чаша ця мине.

Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар,
готова світ(...)
Рецензия от: Солнечная почта
2019-07-21 22:07:25
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.