Автор: Катерина Слота
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-06-19 10:37:45
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЗУСТРІЧ

Над Чорною Долиною, у попелі землі, несе в повітрі сморід тіло. Загорнена в брудні та рвані шати іде красуня Смерть гуляти. Збирати врожаї.
Дійшовши до рівнини, де падає ріка у мертву прірву, схилилася вона, знайшовши там Дитину. В загубленім маляті було ще трішечки життя.
Торкнутися його її рука схотіла. Але змогла лиш донести до тіла холодний подих й з криком відлетіла, побачивши його! Душа дивилася із
тіла. Душа стара та посивіла.
- Підійми Дитину – власно наказала вона Воронові – загорни у ряднину, та іди за мною.
Ворон покорився. Так я опинився у домівці Смерті. Там вона поїла мене знаннями, відкривала Двері, розказувала казки щоночі. У мареві
зростання я провів…

Таку казку розповідав мені юнак. Я сиділа, мовчки вслухаючись в слова. Тишу лісу, повітря, наповнювало магічне сяйво від вогню, біля
якого ми сиділи. І наче з ним була в Раю. Та вирватися враз схотіла. На коня скочила, стрілою полетіла. Як далі, від нічних казок. Душа моя
лиш мить раділа, заплуталась серед гілок. На землю впало мертвим тіло.

- Так… Бути ти зі мною не схотіла – казав юнак, тримаючи в руках дівоче тіло.
Надів вінок з духмяних трав, та спопелив його на прах. Душа полинула у Світло.

Біла Долина. Немає більше нічого. В повітрі звук скрипки лине. Наповнюючи все любов’ю. Сніг. Сніг заслав покровом білим. І лише спогад,
що було. На білому коні, у білих шатах на зустріч їдеш ти мені. І враз, я подивилась в вічі своїй Душі.

Тріск багаття наповнював Зелену Долину, ліс, гори. Я слідкувала за грою полум’я. Напевно задрімала. Адже не чула, як ти підійшов до мого
вогнища. Прокинулася від дотику.
- Чому така сумна, змарніла у пошуках твоя Душа. Прийшов її я, оживити... щоб не була вона одна – заколисував голос і марево поглинуло
мене.

Коли перші сонячні промені торкнулися моху та золи нічного вогнища, розплющивши очі, я побачила чоловіка. Чорний плащ огортав землю,
очі світилися ліхтарями, а вуста сміялися з мого страху.
- Хто ти? – промовила я.
- Я, той, хто завжди йшов за тобою. Наздоганяв тебе. Тепер тримаю у своїх міцних руках.
- Я тебе не знаю.
- Згадай. Чудово знаєш. Але, спогад твій важкий, та болісні знання. Тобі прийдеться все згадати….
Промовив він. Відчувши дотик, враз серце біль щипнула…
- Що люба так тебе нервує.
- Не знаю, але ця розмова…
- Так силу чуєш ти в мені. А ти, згадай, як ми були з тобою у снах, у спогадах, в житті. Що сталося з Душею?
- Блукала довго я в пітьмі. Забула що є Світло.
- Так. А чи живе в тобі любов, та радість жити.
- Ні.
- Тоді піди та набери води, щоб нею міг тебе я, окропити. Чому мовчиш. Кажи.
- Тебе згадала. Ти той, хто знає всі мої думки. - Я хочу повернутися до Дому – сказала я.
- Ти тут потрібна. Мені потрібна. Нам. Необхідно завершити розпочате. Готова йти зі мною?
- Так.

Приманливий, легкий, мерехтливий дощ сипав потік світла на мою голову. Чоловік обійняв мене й тримав руками те, що було тілом Землі.
Наші Душі злилися й слухали музику Світла.

- Долина Світла. Царство Небесне. Її називають Рай, Едем, Божественне Начало. Всі назви твоєї Долини, що розгорнула свої обійми у твоєму
внутрішньому світі. Твоя сутність. Твоя Долина вже не Чорна, не Біла, не Зелена. Вона Світло. Ти пройшла всі кольори. Всі іпостасі розуміння
Буття. Щоб побачити цю Долину, ввійти у неї. Посадити зернинку у її землю.
Доки ти йшла, я ішов за тобою та готував ґрунт для зернинки. Зернинка – твоє усвідомлення. Долина – твій внутрішній світ.

Я з вдячністю дивилася, як підіймається волога земля. Як на поверхню проривається паросток.

- Коли прийде час, з паростка виросте казкова Червона Квітка. Я берегтиму її Вічність. Я обіцяю тобі. Але і ти, пообіцяй мені, пам’ятати, що
можна Долину Світла перетворити у Чорну Долину. Пам’ятай це!
- Я обіцяю.

Сьогодні нам посміхалися всі Зорі Всесвіту, пахнули трави, річка, земля. Повітря співало казку любові. Вогонь горів і заливав світлом Долину.
Я дивилася у твої очі. Вони світились світлом щастя. Ти дивився в мої очі. Вони відображували щастя. Як ми пройдемо земне буття, час
покаже. Головне ми зустрілися, прийняли один одного.

Немає Часу. Немає Виміру. Тільки Любов і Світло!

История cоздания стихотворения: