Автор: Сашко Сонячний
Тема:Переводы
Опубликовано: 2019-10-22 20:40:32
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Під покровом лаврів Дельфійської долини

—Ну здрастуй, мій майстер
Клану Вранішніх Айстр!
Ми потанцюєм?
—Так, моя квітко, в вінках))

Час не владен, то спектр
У душі, в чирву масті,
Чим ризикуєм —
Повторити мить в віках.

Зачарован, Айстро,
В палких губ алу пристрасть,
Знову малюю,
Як витаємо в хмарках,

Співай, й не загасне,
Аполонове щастя,
Поки танцюєм,
На галявині, в вінках,

З зоре́ю не згасне,
Аурорине щастя,
Доки хвилюєм
Ми сузір'я в небесах.

22.10.2019

История cоздания стихотворения:

Було мені здалося, що на мові, ,, Дельфийская долина '' звучатиме не гірше. Отож узяв і вперше переклав власний
твір, добре, що найсвіжіший, адже він навіть ще не встиг вивітритися з голови) Переклад зайняв значно менш часу, в
рази навіть, ніж до цього пішло на створення оригіналу, не з нуля тобто. Маю висновки, чисто мої суб'єктивні думки —
Стає краще зрозумілим очевидне, тобто, якщо уважно дивитися в корінь, то можна побачити, що, по-перше: —
спочатку колись хтось щось десь зачимось таке собі ,, Уявив, cтворив, одухотворив " , і, звісно, лише згодом, дехто
інший промовив ,, Вєні, віді, вічі " ; по-друге: — це щось на зразок, або на кшталт ,, Узріти не як-небудь що, а узріти
що-небудь як"); по-третє: — на власному досвіді, порівнюючи, мабуть не тільки для себе, ці дві дійсно величні,
багатогранні, мультикольорові мови, звісно, українську, та російську, вбачаю першу менш консервативною, більш
лаконічною, гнучкою, обертальною, й, безсумнівно, співучішою. Одне але, звичайно, так, навіть у наш час, українська
є й досі, вибачте, місцями недоробленою (на прикладі: ,,алый" і дотепер чомусь перекладається, як ,,червоний", та
тільки у того ж червоного є з десяток відтінків, що нам одним і тим самим словом доводиться озвучувати); російську ж
можна довго підкреслювати, у двох словах — більш об'ємніша, без білих плям на мапі, та все одно, колоритна, м'яка і
водночас напрочуд дзвінка, мовонька рідного чарівного плодючого краю зростає, мужніє, а головне розвивається,
висловлюючись в стилі кобзаря: охоче ділючись з усіма бажаючими своїми надбаннями, в тому числі дійсно приємно,
адже й чужих досягнень (у вигляді запозичених, звучних, чи то зручних, ергономічних, тощо, слів, та
словосполучень), також не цурається, радо вітаючи кожен новий день і усе най-найкраще)))