Автор: Владимир Костенко
Тема:Иронические стихи
Опубликовано: 2018-09-24 08:15:02
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Що посiєш, те й пожнеш.

Що посiєш, те й пожнеш.

Був в життi такий випАдок.
Я отримав землю в спадок.
У сусiда взяв пшеницю,
Сходив в церкву помолиться,
Випив за удачу склянку,
Та й засiяв всю дiлянку.

А сусiда все божився,
Що на ньому я нажився,
Бо зерно те все добiрне,
Дасть прибуток менi вiрний.
А пiдснув, от лайно!
Неочищене зерно!

Я чекаю, що пшениця,
Скоро вже заколоситься.
Вже й прикинув урожай.
Дочцi звоню: «Приїжджай!
Як зерно своє продам,
На машину тобi дам».

Та коли зайшов я в поле,
Чую, щось у серцi коле.
Бо пшеницi не побачив,
Як згадаю, знову плачу.
Там стояв осот стiною,
З пирiєм i бугилою.

Жiнка в сльози: «Дурень стАрий.
Я ж казала, навiть даром,
Не бери зерно в падлюки,
Щоб вiдсохли йому руки!
Ну, коли ти вже допреш?
Що посiєш, те й пожнеш!!!»

История cоздания стихотворения: