Автор: Катерина Коняева
Тема:Стихи о любви
Опубликовано: 2019-03-04 15:29:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Покохала я..

Що ж ти, коню, так змок і змерз від травневих злив,
І не віриться, ніби доля твоя така.
Чом ти срібну свою голівоньку похилив?
Хто згубив твого кароокого козака?

То дівоча краса, примхлива і молода,
Зчарувала його й сідлати тебе не став.
Срібний коню, ти знаєш, в мене така ж біда,
Покохала я норовливі його вуста.

Ніжний голос його, солодкий, неначе мед,
І ходила з ним у вишневий духм'яний сад.
Тільки, коню, за жінку він мене не візьме
Більш ніхто не візьме, розпутна моя краса.

Срібний коню, лети мов птах в золотавий степ.
Проводжати  холодну ніч, зустрічати день.
Ти щасливий, бо мужнє серце твоє пусте,
І ніхто його ніжним поглядом не вкраде.

А серпнева трава тонка і легка, мов шовк,
І щасливо вона, допоки прийде зима.
Я щаслива була, допоки він не прийшов,
І наївне дівоче серце не поламав.

История cоздания стихотворения: