Автор: Роман Малицький
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2018-11-10 20:43:42
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Коли дзвони забили...

Була війна.Друга,Вітчизняна.
Малечу біда спіткала рано.
Перекопували межі поля,
Щоб знайти мерзлу бараболю.
Їли кропиву,бузину та лободу,
Аби не вмерти з голоду.

Батьки не повернулись з поля бою,
І сиротами залишились ми з тобою.
І поклялися: як підростемо,
Опорою один одному будемо.

Літа промайнули як у сні
Тепер вже маєм свої сім`ї.
Сини повиростали,як дуби,
Та чекаєм кращої судьби..

І хоч наші сімейні родини
Живуть у різних кутках України,-
У Донецьку сім’я старшого брата,
А моя- на Прикарпатті.
Та дружба наша була міцною,
Нізащо не розлить її водою.
Любились й дорослі сини,
Мріяли в універ поступить восени...
Та не судилось,
Військова гроза розрядилась....
Смертельний град посипав,
Брат брата на поміч покликав.

Бої почались жорстокі,завзяті,
Вороги табунами лізли,прокляті.
І так склалася доля у синів,
Що один одного брав на приціл.
Куля перша скосила сина Карпат.
За ним з Донецька поліг і брат.
Пролилася кров ще юних синів,
Двох посивілих батьків.

У храмах дзвони забили,
Наречені,-за-го-ло-си-ли....

История cоздания стихотворения: