Автор: Роман Малицький
Тема:Стихи о войне
Опубликовано: 2020-03-23 09:56:13
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Два Івани.

Жили собі два Івани:
Українець,-розгірчанин,
І сибіряк,-росіянин.
Як нагрянула Вітчизняна,-
В одному танку опинилися Івани.

Фашистів тих, жорстоко хлопці били,
Тютюн і хліб навпіл ділили.
Життя готові були віддати,
Аби Вітчизну врятувати.

У Берліні на Рейхстазі,
У веселому екстазі,
Надпис зробили братани:
«Щоб ніколи більше не було війни!»....

Додому на крилах повертались Івани,
На грудях,-бойові ордени...
Лилася пісня під баяни,
У гості запросив Іван Івана.

Та  не привітно зустріли їх Карпати,
У лісах не змовкали автомати...
Червоні банди шкуродерів ,
Редутами йшли на бандерів.

А до Розгірча,рукою було подати,
Здавалось,ось вибіжить старенька мати,
Та обійме сина-солдата...

Та не встиг Іван ступити на поріг,
Як скошений на землю поліг,
Закривши тілом гостя-брата,
І сам упав від кулі ката.

Слізьми залилась мати...
Сумувало село,сиві Карпати.
Плакав і сибіряк,
Прощаючись  з братом.
-У біді вас,мамо,не покину,-
Сказав Іван за хвилину,
І залишився захищати Україну.

Рубав дрова,готував січку,
У дружини взяв братову сестру-Марічку.
Коли з’явилися  малята,-
У хаті панувало свято.

Не раз  Івану,
Сибіром погрожували росіяни.
Та марні були їх «старання»...

А як на Сході війна спалахнула
І край донецький захлеснула,
Син Івана,-Дмитро,
Добровольцем подавсь в АТО.

Та не судилось сину Івана,
У пору двадцяту,весняну,
Побачити більше кохану.
(«Старші брати» росіяни -
Жорстоко познущались
Над сином Івана).

І знову сумували сині Карпати,
Як у цинковій труні ховали солдата.
Ридали старці,дівчата,
Названий брат Іван та мати.

Р.S.
Не заростають сільські стежини,
До могил онука та сина.

22 березня 2020р.

История cоздания стихотворения:

22 березня 2020р.