Автор: Роман Малицький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-09-17 19:50:20
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Смерть нехай почекає..

Не можу ходити на кладовище,
Де гробова тиша,
І лише вітер свище...

Нерідко й чорний ворон закряче,
(Начебто-то,чиясь душа плаче.)

Упродовж тінистих алей ,
Гробівці-пам’ятники в лілеях,
Та знайомі обличчя...

Здається,ще вчора,
Вони,як годиться,
Вітались з тобою,
Та крокували вулицями міста...

А тепер,мирно спочивають,
Та рідних до себе скликають.
(Щоб в думці згадати по душах,
Про прожитих літах...)

Тут, у «вічному домі»,
Привілегій не дається нікому...
Поруч гробівці
Міністрів та артистів...
Багатіів та батраків.
Земля однаковий притулок
Надала усім,
Без блатів та кумівствів...

І я тут своє місце маю...
Та смерть,
Нехай ще почекає...,
Бо ще хочу про дітей своїх дбати,
Та правнукам у світ
Дорогу прокладати...

История cоздания стихотворения:

17 вересня 2020р.