Самое ценное в жизни и в стихах — то, что сорвалось... М. Цветаева

Автор: Оксана Филиппенко
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2019-10-04 21:31:13
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Моє життя, мій світ- серед людей і книг...

Книга вчить як на світі жить. І мене навчила. Матуся
привела в чарівний книжковий світ. Коли навчилася
читати- найпершим надійним другом, порадником і
дороговказом стала мені книга. Назавжди.
Пригадую незабутнє з дитинства. Мені п’ять років,
сама йду через село до сільської бібліотеки. Там
працює моя матуся. Я обираю собі книжки, потім
граю у бібліотекаря. Звичайні папірці- це читацькі
формуляри, такі, як на кафедрі у мами. Назавжди
увійшло в свідомість, що в дитинстві мала
найцікавіше дозвілля, бо воно було поруч з мамою і
книгами в бібліотеці, де я - у всіх заходах, всі складні
ролі були моїми, радісно виступала перед глядачами-  
читачами бібліотеки села. Дитинство яскраве, цікаве,
корисне вкладало мені дорогу до майбутньої
професії. Та і в сім’ї завжди шанували книгу: і дорослі,
і малі.
Колись матуся розповіла мені цікаву легенду, тепер
вже і своїм синам її нагадую: «Було в батька три сини.
Перед смертю він подарував кожному по книзі і
звелів розпорядитися подарунком як хто захоче, а ще
порадив посадити на могилі по жолудю. Поховали
батька. Як він сказав, так і зробили. Старший син
продав свою книгу і купив щось потрібне для
господарства. Середній поставив на полицю як
пам’ять про батька. А молодший взяв свою і пішов до
людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав
почитати батькову книгу або читав і розповідав сам. І
люди були дуже вдячні юнакові, годували його,
давали притулок на ніч. А коли бували в його селі, то
відвідували могилу батька і дякували за хорошого
сина, який за допомогою розумної книги подарував їм
багато гарних думок, зробив добрішими їхні серця.
Пройшов час. Жолудь старшого сина згнив і пропав,
середнього сина дав кволий росток, який пожовтів і
засох. А з жолудя молодшого сина почав швидко
рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни
та пішов вгору, розкинув назустріч небу і хмарам свої
могутні гілки. Багато весен і зим сплило з того часу.
Люди забули імена синів того чоловіка. Але мудре
насіння знань із батькової книги дало міцні ростки. Ті
знання передавались із покоління в покоління,
збагачувались новими. Змінилось одне покоління
іншим, та тільки вічнозеленим залишається той дуб,
підпирає гілками небо, грізно сперечається з
блискавками». Ось така легенда -  про юнака-
бібліотекаря, який приніс людям знання. Його справа
стала безсмертною.
Часто замислююсь над питанням довголіття, вічності
нашої бібліотечної професії.  В давні часи бібліотеку
називали аптекою для душі. І зараз це місце не тільки
зібрання книг, а й місце, де вміють розуміти і слухати,
місце сповідей, одкровень. Саме тут люди
відкривають свою душу, діляться горем і радістю,
знаходячи в нас, бібліотекарях, слухачів і порадників.
Бібліотека завжди має залишатися храмом
духовності. І нехай комусь здається, що бути
бібліотекарем-  це не модно, не престижно. Впевнена,
бути бібліотекарем в наш час – не просто, адже
вимоги до «сучасного» бібліотекаря високі: мислити
«по-новому», адекватно реагувати на зміни у
суспільстві, освоювати новітні інформаційні
технології. Відповідати цим вимогам – величезний
труд. Сьогодні в бібліотеці працювати важче, ніж
колись, адже бібліотека повинна вижити й довести,
що необхідна людству! Сучасному українському
суспільству потрібні нова бібліотека, бібліотекар і
вдячний читач, бо це завжди креатив, творчість, шум,
радість, відпочинок, змістовне дозвілля. Тож,
позбавляти людей самотності, дарувати їм
можливість реалізувати нездійсненні творчі та освітні
мрії – це наша професія! Я вдячна долі та батькам за
те, що привели мене до цієї професії. Вже 15 років
працюю завідуючою методико- бібліографічним
відділом Великоновосілківської централізованої
бібліотечної системи Донецької області, а матуся
сорок років поспіль продовжує дарувати своє щире
відкрите серце бібліотекаря Времівської сільської
бібліотеки читачам рідного села. Її доля- в її вірші:
Перед очима роки, роки, роки…
В бібліотеці книгу Пам’яті пишу.
Щоб не забулися обличчя, рідні кроки
Їх, як молитву, імена шепчу.
Бібліотекою іду, мов по музею.
Все ширше коло читачів моїх.
Я погляд відірвати не посмію
Від їх облич веселих та сумних.
Час плине, день за днем минає,
Сплелися долі подруг та буття.
Ми разом негаразди подолаєм,
Любити зможем непросте життя.
                                Т. Кравченко
Чи здійснили ми всі свої творчі мрії в улюбленій
професії- звичайно, ні! Ми завжди намагаємося
рухатись вперед, захоплюючи та підтримуючи інших.
Матуся вже 12 років керує наймасовішим в Донецькій
області клубом за інтересами при Времівській
сільській бібліотеці «Натхнення», учасниками якого є
майстри та аматори декоративно- прикладної
творчості Великоновосілківського району та налічує
понад 100 рукодільниць віком від 6 до 92 років.
Навіть за цим одним фактом довгі роки наполегливої,
кропіткої праці з людьми та для людей, безмежна
відданість справі. Це не просто високі слова. За ними
тернистий шлях і визнаність людьми. Великий
філософ Д. Дідро сказав, що найщасливіша людина -
та, яка дає щастя великій кількості людей. Чудово, що
наша професія надає нам таку можливість!

История cоздания стихотворения:

1
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 325

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 3.
В свій час теж дуже любила ходити до бібліотеки. Це - чарівний світ книг. Шкода, що сьогодні діти дуже мало читають.
Дякую за цю розповідь. Дуже повчальна легенда. Не все вимірюється грошима. Духовний світ людини дуже важливий. І наш час - яскраве тому підтвердження. Де панують гроші - добра не варто очікувати.
2021-11-09 08:57:07
Шановна Оксано, спасибі за твій малюнок спогадів і... за чудове володіння мовою прози!!!.. Квіти вам із мамою!!!..

:))
2019-10-14 20:38:38
Щиро дякую, Анатолій! Натхнення вам і всього найкращого!
2019-10-15 12:22:53
Чудова оповідь.
Я ніколи не працювала в бібліотеці, а от бувати там люблю , бо дуже люблю книги. А ще я ходжу туди на зустрічі читати вірші, різні заходи. Дякую.
2019-10-10 21:16:07
Дякую Вам за відгук, Ніна. Дуже люблю свою роботу! Цю оповідь писала на конкурс, а потім вирішила викласти сюди. Добра і миру!
2019-10-10 21:36:46

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Не пробачим! Дякую Світлана!+++ !!!
Рецензия от:
Эдуард Неганов
2024-03-29 13:51:19
Спасибо, Свидетель! Получается, что за всё отвечает вышестоящий командир? Не согласна моя душа с этим... Все причастные отвечают.
Рецензия от:
Эдуард Неганов
2024-03-29 13:45:36
Спасибо, Владимир! Добровольно не уйдёт... Обучает наверно двойников...Прими мою поддержку! +++ !!!
Рецензия от:
Эдуард Неганов
2024-03-29 13:36:04
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.