Автор: Виталий Потапов
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-03-16 15:25:16
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Сумні спогади

Сьогодні мовою батьків я розмовляю
І знову тільки сам з собою
Та в спогади дитинства поринаю
І туга наплива та сердце розриває
Ти був мій дід, дідусь...
Та одночасно, був мені за батька
Бо з тебе, рідний...
В житті своєму, приклад брав
В профессії служіння, був взірцем
І я, як ти,  своїй роботі...
Також життя все посвятив
Ту, іншу, теж...свою роботу , любив
Не за якісь, там нагороди
Пізніше, теж себе всього,
Я, праці вітдавав...все працював
І в вільний час, теж працював...
Хист мав, тому, себе всьго роботі вітдавав

Я так і не знайшов його могилу
Там все в деревах заросло...
Хотя про нього пам'ять, ще жива
Мов я світлини відкриваю
Я пам'ятаю постать ,сиві вуса
І голос лагідний, а інколи суворий
Я знаю, був для нього я за сина
Він готував мене в доросле
Непросте життя...
Любив та пестив, а інколи рукою
Сідниці гладив так, що я надовго пам'ятав
Не раз спиняв своє бажання
Пройти по вулиці, де прадідова хата
Де дід в землі, давно там спочивав
Там річка ,мов мальована верба
Там дім де я родився, ріс і бігав
Де ступиш крок, живе моя рідня
Боюсь на душу смуток брати
Але прийдеться всеж признати
Там я чужий і в хаті де колись я ріс
Давно живе чужа родина
А тих,  кого колись, я знав
Давно на світі їх немає
Моя рідня мене вже не пізнає
Та я їх теж, побачу не пізнаю
Таке настало, скрізь життя...

История cоздания стихотворения: