Автор: Белла
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-02-05 17:46:58
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

* * *

Сьогодні знову краплі гострі
ходили пішки по землі.
Моє вікно - самотній острів,
що загубився у імлі.
Моя кімната, наче карцер:
із трьох боків - глуха стіна.
І звідусіль зубами клаца
дощу нестерпного струна,
неначе оркеструє повінь,
як хор тилинок і флояр...
Оселя - це вітрильний човен,
а я - зажурений весляр.
В душі війна чуттів незгодних:
то хочу снігу, то весни...
Я випливу з дощів холодних -
для цього й створено човни,
а ще - віконця у оселях
і дощовий переполох,
щоб вибиратися з пустелі
не поодинці, а удвох.
Ми розганяєм краплі гострі,
що колять, наче вістря шпаг.
Одне вікно - самотній острів,
а два - уже архіпелаг.

История cоздания стихотворения: