Автор: Анатолий Месяц
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2022-02-11 22:38:30
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

БУРЯ НА ЧОРНОМУ МОРІ

БУРЯ НА ЧОРНОМУ МОРІ
Переспів однойменної народної думи
(З архіву)

Чорне скипіло море,
Горе комусь, ой горе!
Хвилі, неначе гори,
Темних сягають хмар.
Темрява небо криє,
Вітер зловісний виє,
Блискавки, наче змії,
Скачуть з хмарин-примар.

Буря рокоче гнівно,
Море лютує. Дивна
Хвиля злосупротивна
З чорних глибин встає.
Ось вона ближче, ближче,
Стогне, регоче, свище,
Судно козацьке в днище
Несамовито б’є.

Лихо страшне воскресло,
Щогли тріщать і весла.
Чи не навіки щезла
Мила з очей земля?
Гинуть сердеги бідні,
Сльози блищать безплідні,
Братику братик рідний,
Плачучи промовля:

«Братику! Кров єдина!
Чорна прийшла година!
Гріх мій – не хвиля пінна
Нас потопляє всіх.
Каюсь я, каюсь, брате!
Бачу: гряде відплата,
Мусимо помирати –
Всіх мій карає гріх.

Змолоду я чимало
Лиха накоїв. Мало
Богу моливсь. Зухвало
Друзів не поважав.
Шляхом в охотне військо
Їхав од церкви близько –
Та не вклонився низько,
Шлика з себе не зняв.

Кінь мій летів невпинно,
Крапала біла піна.
Хто там? Старий, дитина?
Гнав я коня чимдуж.
Братику мій єдиний!
Хто тепер, хто прикине
Скільки згубив невинно
Я християнських душ?

Люто тепер караюсь,
Каюсь я, брате, каюсь,
Вимовити лякаюсь,
Правда вогнем пече.
Важив: як будеш спати,
Вб’ю,  щоб майно забрати…
Каюсь я, каюсь, брате,
Поки живий іще.

Розпач камінням тисне.
Поки іще не пізно,
Брате, благаю слізно:
Тільки прости мене.
Може,  Господь Всевишній
Прийме молитви грішні –
Станеться дивовижне
Й лихо нас обмине».

Плачуть сердеги бідні,
Сльози блищать безплідні,
Братику братик рідний
Так тоді відповів:
« Братику! Я не знаю
Скільки ще жити маю,
Щиро тебе прощаю,
Тільки б Господь простив.

Тільки би цю годину
Нам пережить єдину,
Тільки би в Україну
Нам повернутись знов.
Кожен із нас забуде
Ненависть і облуду,
Знову між нами буде
Злагода і любов».

Раптом замовк. Щосили
Буйні вітри завили,
Хвилі у човен били,
Море ревма гуло.
Грім гуркотів всечасно,
Сонце  померкло  ясне.
Де ви, брати нещасні?
Начебто й не було.

История cоздания стихотворения: