Автор: Александра Мошкович
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-03-26 17:38:16
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

МОРЕ

Ах, МОРЕ, МОРЕ!
Серце стоном взиває, в цю мить.
Плеще скорбота лише за тобою.
Бездомна   хвиля б’є о скалу.
У вісні тільки сниться схвильоване море.
На сонці красою блищить.
Ах, МОРЕ, МОРЕ!
Тугою хвиля серце плескає.
Стогін сердечний звисає в пітьму.
Може море почує.
Візьме мене в далечину.
Свій спокій, лише там я знайду.

Там де море вічно плеще.
Л’є на скали самоту.
Жаром там Луна трепеще.
Вічний  погляд самоти.
Мов об скелю б’є самотність.
То нахлине тихо, хвиля враз.
Наче  в самоті вона трепеще.
Мов би те, засмучене дитя.
То стискає хвилю втома.
Легкий вітерець несе  її печаль.
Море ласкаво та ніжно  
залягає у пітьму.
Тишина на сотні миль.
Сонце кидає на землю
свій останній, яскравий луч.
Біла чайка крикне у тривозі.
Та на зміну, вже йде зоря.
Отдихнувши море, шторм поверне.
Хвиля чередою  бурно  простягає
свій потік.
Тільки вже світає.
Світлом плеще від зорі.
На світанку тьма відійде.
Зранку буря затихає в тишині.
Своє хвилювання море забирає.
Мила тиша настає.
Наче в гості, море запрошує всіх.
Бо знімає в ту мить,  самотність свою.

История cоздания стихотворения: