Автор: Стас Кривда
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-03-25 13:14:29
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Болить і досі

Що то за гра, що смуток сіє,
І сором почуттям, що виром вже здійнялись,
Але добратися без слів нікчемних,
До Тебе їм не можна бідолахам.

Не знаний день, і не займана ніч,
Не пролунали неймовірні обіцянки,
І ми незнаними підемо…
І нашим дітям не кричати,
Не бачити цей дивовижний світ,
Тому, що все заковано в мовчанку,
І все життя, немов та жертва,
Покладено їй на вівтар.

І нехай губи висохнуть від жару,
Бо не тулились спрагою об’яті,
Один до одного, не пили досхочу.
До болі, крові, до нестями…
І нехай висохнуть серця і згаснуть очі,
Якщо воно усе мелилось в холосту.

А розуміння, що прийде,
Через якісь там роки недалекі,
Буде розпеченим, горючим і гірким,
І буде щохвилини, в кожне вухо, шепотіти
Ти дурень! Бо то все було пусте, що ти їм так пишався, недалекий…
Ти проваландався у рот води набравши,
Рисуючи із себе горду Цяцю…
А те що квіткою у серця розквітало ти не зберіг,
Нічого вже нема.

История cоздания стихотворения:

Щиро вдячний шановним камертон і Альгиз - за небайдужість і допомогу