Автор: Снежана Холодова
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2019-08-16 14:07:04
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Меланхолія

Хто  вилікує мою меланхолію?
Бо обіцяю, назавжди я збожеволію.
Хто підніме  мої опущені руки?
Бо обіцяю, колись помру я від смути.

Залишу по собі тільки сльози і дим,
Зламані кістки, недописані рядки;
Тіло - худим, обличчя - блідим.
І майже  зітліли  мудрі, глибокі думки.

Як та ніч, що за вікном.
Бавилась тоді розбитим склом
І кров по рукам рікою стікала
І вже третю годину по місту блукала

Як бачите, себе шукала
Нікого навколо не помічала
Сіль зі сліз обличчя обпікала
Бо додому на вечерю я не встигала

Якої не було вже три роки
Вечері, дому,  затишку й родини -
Не було нічого, тільки крижини.
Далі рахую свої невпевнені кроки.

Ні у коханні,  ні у навчанні
Щось не щастить.
І тільки сиджу у мовчанні,
Усмішка спить.

Знову шукаю місцини старі,
Де немає жодної душі.
Там я спокійно побуду,  поплачу,
Забуду про життєві невдачі.

Напишу трохи прози, і віршів.
Знаю, в людей буває й гірше.
Тому досить невпинно жалітись,
Краще піти десь зігрітись.

Та тільки спіймала мене меланхолія.
Напевно , я божеволію
Віє від мене печаллю та сумом,
Кричить свідомість моя німим шумом.

Здоровий глузд? Не чула.
Веселий сміх? Забула.
Де ця земля? Я у пеклі.
На деревах частіше бачу я петлі.

Вилікуйте мою меланхолію!
Бо я уже збожеволіла.
Підніміть мої опущені руки,
Бо я не хочу померти від смути.

История cоздания стихотворения: