Автор: Наталия Карпенко
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2019-06-06 00:19:03
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Мій краю лелечий

Мій краю лелечий, Охтирщино мила,
ніколи твоя не зів'яне краса!
Дивлюсь я на Ворсклу твою тихоплинну,
на місто Охтирку, зелену, мов сад,

на бір твій сосновий, де сосни високі,
як стріли рівненькі, у небо звелись,
і радості сльози зволожують щоки, -
я ж тут народилась, жила тут колись!

Тут рідне село моє, рідні простори,
до щему сердечного рідна земля,
що свідком була мого щастя і горя;
тут вітер зі мною колись розмовляв, -

він знав мої мрії, висушував сльози,
в гаряче лице прохолоду вливав…
Багато всього на життєвій дорозі, -
давно вже сивіє моя голова.

Далеко тепер я від рідної хати,
та й, хати моєї немає давно…
Навчилася іншу я землю кохати, -
я п'ю її воду й солодке вино.

Та згадка про рідне – ще серце лоскоче,
і знову я їду в Охтирку свою,
і пахощі п'ю її літньої ночі,
  її прохолоду ранкову я п'ю…

История cоздания стихотворения: