Автор: Наталия Карпенко
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2019-06-28 16:03:46
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Автобіографія в двох віршах

                      I
Я завжди заздрила всім тим,
хто мав родину – батька й матір, -
бо з оберегом цим святим
вдається краще світ пізнати.

В сім'ї дитина так зросте, -
як розростається барвінок;
батьки – як сонце золоте, -
ніхто в житті їх не замінить.

Моє ж дитинство берегла
лишень одна моя бабуся, -
батьків забрала доля зла.
Сама з тих пір на ноги пнуся…

Лиха година допече
і трусоне мене, як грушу,
але в мені ще кров тече,
то ж, все терпіти, певно, мушу.

                       II
Здається, так не може бути,
щоб,  від початку й до кінця,
несла одну лише спокуту:
за гріх батьків, що без вінця

мене на білий світ родили,
за матір, що давно в могилі,
за свій невдалий, мабуть, шлюб,
та ще й за те, що «однолюб»

любив без тями «оковиту»…
Якщо так дійсно хоче бог –
мені гріхи їх не покрити, -
залишаться на десятьох.

Квітень 2016.

История cоздания стихотворения: