Автор: Наталия Карпенко
Тема:Гражданская лирика
Опубликовано: 2019-09-22 14:17:26
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Не моя привілея

Пенсіонером зватися не соромно, -
я заслужила право це давно,
і не біда, що вицвілого кольору
мого життя яскраве полотно.

Чому ж тепер держава нам не дякує,
чому всадила в саме серце ніж?
Я вимушена гавкати собакою,
тому пишу такий нікчемний вірш!

Як тій собаці - кісточку лиш кинули,
бо пенсію інакше не назвеш!
І вже чекають, щоб ми всі тут згинули…
Пенсіонер, ти досі ще живеш?

А я ж, трудилась чесно й самовіддано,
і я завжди виконувала план;
та не діждалась відпочинку гідного, -
цю привілею має лише пан.

Тут лиш велике панство з привілеями,
а ти – холуй – мовчи, лишень, та диш!
Бо будеш знищений, як пам'ятники Леніну,
або за грати жити загримиш!
                                            
Вересень 2017.

История cоздания стихотворения: