Автор: Наталия Карпенко
Тема:Стихи о природе
Опубликовано: 2019-10-13 15:33:36
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Нехай земелька воду п'є

Минуло літечко гаряче,
і сонечко вже не пече, -
вже пізня осінь тихо плаче
холодним, та дрібним дощем.

Розщедрилось на воду небо,
мабуть згадало літній борг;
а треба нам це, чи не треба, -
проводити не буде торг.

Хто ми такі, щоб нас питати!
На те і осінь на порі,
щоб хмари супились патлаті,
літало листя у дворі.

Бо золоті уже пейзажі
пошарпав вітер, де як міг,
зірвав все листя нерозважно,
та й кинув килимом до ніг.

А небо сіє дощ крізь сито, -
нехай земелька воду п'є.
Вона втомилася за літо,
родити – сили нестає.

Хай відпочинуть її груди,
бо навесні робота жде.
А взимку їй дбайливий грудень
на ковдру снігу напряде.

Листопад 2017 р.

История cоздания стихотворения: