Автор: Наталия Карпенко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-12-11 15:24:08
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Останні дні хворого на рак

Знову і знову життя п’єш отруту,
мов ланцюгами до ліжка прикутий…

Погляд благальний просвердлює небо:
«Скільки страждань моїх ще тобі треба?»

Небо – байдуже, таке ж, як і вчора, -
може не чує, що ти дуже хворий?

Думка, як голка із ниткою в’ється:
«Та зупинися ж, нарешті ти, серце!

Досить ганяти вже кров серед ночі, -
вранці не хочу відкрити я очі.

Ну ж бо, благаю тебе, зупинися, -
я в цій реальності жити втомився!»

Голкою думка проколює серце, -
стане як решето – вже й не тріпнеться.

Дихання-хлипання рідше, все рідше,
і обірветься в кінці цього вірша.

Зморену душу відпустить вже тіло,
щоб та у інші світи полетіла.

Червень 2019 р.

История cоздания стихотворения: