Автор: Анна Олеговна
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-07-01 21:31:59
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

«Порожнеча»

Така нестерпна порожнеча заполонила моє тіло
Я кожен день чогось чекаю, плекаю мізерну надію
Немає втіхи від захоплень і не лікують більше мрії
Як прикро, зовсім не палаю лиш непомітно тихо тлію
Вже майже зникнув океан його заполонив обман
Не б'ють в душі блакитні хвилі навіть для сліз бракує сили
Пусті слова, пусті розмови шматую сміхом поступово
Назад немає вороття чекаю щастя мов дитя
Щодня за ним спостерігаю, а свого власного не маю
Тікає юність як струмок, це в одну сторону квиток
Який заздалегідь придбала та де зупинка не згадала
Стою і бачу чужину, бо юність я вже не верну
Дійшов кінця вузький місток роблю в майбутнє перший крок
Що буде далі я не знаю, мандрую стежкою до раю
Та знай, якщо я не дійду запам'ятай мене таку
Що мала добре й щире серце характер як горілка з перцем
Не згадуй лиш мене сумну інакше я вже не засну
Я буду іноді писати холодним снігом і лапатим
Тобі зворушливі листи, які не прочитаєш ти
І, мабуть, варто зачекати, бо я ще маю що втрачати
У мене є кого любити і те, заради чого жити!

История cоздания стихотворения: