Автор: Татьяна Макаревич
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-07-21 13:17:08
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Центр спокою

Так буває, що бачимо ми роздорiжжя,
Там, де сплетено долею перехрестя дорiг чотирьох.
Так буває, що ми зупинились та бачимо все та нiчого - життєве безмежжя.
Там, де в полi один ти не воiн, та боротися буде простiше удвох.

Чому люди творять з життям своiм прикрiсть? Чому зраждують вiрностi, щастю й добру? Чому
нiвечать тих, хто чекає на них все життя?
Обiпершись об камiнь на тiм роздорiжжi, вони думають довго варто чи нi.
З ким тим самим пiти у вiчнiсть...
Та кого я в дорогу з собою беру.
З ким за руку пройти можна гiдно,
Той, для кого весь всесвiт це так мало й багато - звуки твого неупинного серцебиття.
Усе те, що не варто забрати, залишається в нас за плечима, це все те, що минуле, це все
можна згадати у снi.

Ти дивися вперед та лиши все лукаве позаду, подивися в дорогу, що прямо.
Там попереду краще,
Закрий очi намить та повiр - там нiколи не буде те саме,
Там не буде погано,
Там чекае нас шлях, де плiч-о-плiч небоязно й спокiй та віра грiє в дyшi.
Усю бiль, всi печалi,
Далеко позаду залиши, залиши, залиши.
Забери усе добре, кохане та нiжне,
Це назвав ти колись центром твого спокою,
Пам’ятай, це є вiчне,
Щастя є, воно було та йтиме надалi з тобою.

История cоздания стихотворения: