Автор: Войцехович Виталий
Тема:Стихи о природе
Опубликовано: 2019-08-13 12:07:01
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Осіннє небо сіре, сіре

Осіннє небо сіре, сіре,
Тобі так личить мудрості печаль,
Твоє волосся сиве, сиве
Та погляд твій направлений у даль.

Іще не пізно, можна і пожити
І листю в барвах не загрожує зима,
Дозволь землі ту прохолоду ще допити,
Я знаю ти для неї зберегла.

Дощі, не треба звуків суму,
Він все і так заполонив,
Не навівайте оці думи,
Щоб дух мій вовком не завив.

Осінній спокою, до мене завітай,
Ти де, ти де, він знову забарився,
Мені потрібний пропуск в рай,
В жовтневій тиші хочу розчиниться.

Під сонцем лагідно-приємним,
Душа, немов щасливий кіт,
Те муркотіння задушевне,
Коли ласкаві руки гладили живіт.

Таке блажентсво наступає,
Хоча я бачу безліч парасоль,
Щороку осінь пам'ятає,
Від серця кожного пароль.
10 серпня 2019 р.

История cоздания стихотворения: