Автор: Фогельвайде
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2020-11-21 00:58:06
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Козак

У полі сидить козак понуро
В думах своїх тяжких,
Брови темнії здвинувши похмуро,
Братів згадує далеких...

І небо йому вже не миле,
О як журба їсть просту людину!
Давно минуло століття сиве...
Нема гірким сльозам упину.

«За що ж ти, Боже, так зі мною?
Чим долю таку заслужив,
Що зостався зараз я сам з собою?
Нікого в житті я не судив!

Величі повні де ті дні,
Що наче юність пройшли?
На рідній стояли Вкраїні
Та дум грішних не полишили.

Крові рідної було все мало,
Били один одного шаблями
І страшне всіх нас лихо зостало
Та втопило кров'ю хвилями.

Наче миші всі тіка
До османа, за Дунай
Й стане нам могилою ріка
Кайдани ворожі оминай...

Хтось за Дін та на Кубань
В горах воювати за Царя.
Не було ніколи в них вагань,
Але пройшла й їх давно зоря...

Лише один я тут зостався,
На землі своїй рідній.
Я до інших не метався
Й вірним був лише одній...

История cоздания стихотворения: