UA
|
"Українців можна приспати, надурити, але неможливо залякати". 10 цитат братів Капранових / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
|
Число 27. Як свиня на небо гляне. Десять цікавих українських фразеологізмів / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Автор: Валентина Гришко
Тема:Романтическая проза
Опубликовано: 2020-08-13 12:50:11
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Самотня боса
Лорка йшла поспіхом та несла свої туфлі у руках. Маленькі
камінці впивалися в ніжну шкіру її ніг. Було нестерпно
боляче, але ці височенні підбори зводили її з глузду. Її
коштовна спідниця була розірвана, сумка, з телефоном та
гаманцем, була покинута на тій розкішній дачі, звідки вона
тікала не озираючись.
- Який дурень придумав ці копита?! - злилася Лорка.
Вона вже не знала, що їй більше боліло, ноги чи душа.
Такого гидкого настрою, щоб хотілося плакати та кричати
криком у неї ніколи не було. Її бив нервовий озноб, з таким
враженням, що зуби цокотіли, як шалений годинник.
-Якого чорта, я поперлася на той клятий дівич-вечір? –
скиглила вголос Лорка.
Приводом для вечірки, був приїзд подруги дитинства, яка
одразу після закінчення школи вийшла заміж та поїхала гала
світ із сірого провінційного містечка. Віка завжди була
організатором усіляких неподобств в дружній компанії,
красива, відривна та дуже весела дівчина.
- Він мені ніколи не пробачить! – тужила Лорка,
згадуючи свого нареченого. Були куплені обручки,
готувалися запрошення на весілля, яке повинно було
відбутися через місяць. Максим був класним хлопцем, але
дуже принциповим та порядним, як на свій вік. Його ніколи
не цікавили дурниці, він навчався та багато працював. Лорка
любила його без пам’яті та мріяла про щасливу родину.
- Дурна я, дурнааа…голосила Лорка. Єдине, що її
втішало, що вона змогла втекти від залицянь солоденького
хлопця, дивлячись на якого, їй хотілося пити чай без цукру,
таким нудотним здавалося їй його красиве обличчя. Вона
дуже швидко збагнула, що це неподобство добром не
закінчиться та вилізла через вікно туалету. Порвав спідницю,
перелазячи через паркан, за яку вона відвалила усю свою
стипендію та залишив сумку з новим айфоном, що був
подарований на день народження Максимом, вона бігла, що є
сил
через поле та лісосмугу. Потім Лорка побачила з пагорба
вогні міста та вийшла на дорогу.
- Скільки в людях тваринних інстинктів?- міркувала
Лорка. Ці молоді чоловіки здавалися такими порядними та
привабливими. Їх зовнішній вигляд, вміння доглядати.
Справжні джентльмени. Але потім…Вони просто заманили
красивих дівчат у заміський будинок. А чому власне
заманили? Тому що дівчата дали привід. Дозволили себе
пригощати дорогими напоями та закусками. Розплачуйтеся.
Ідіотки, справжні ідіотки!
- Який тільки жах!- не могла заспокоїтися Лорка. Це все
Вікторія винна, яка відривалася по повній. Віка поїде, а нам з
цим жити. Чому нам? Мені! Я покинула свою найкращу
подружку. Я втекла, а вона залишилась там, серед тих
незнайомих чоловіків.
- Алінаааа! – завила Лорка, начебто, приходячи до тями
та накручуючи себе з новою силою. Вона така маленька, як
дитина, хоча й була старшою на рік від Лорки. Худенька,
невеличкого росту, як Дюймовочка. Лорка згадала, як її
подружка сиділа на дивані підібгавши ноги в обіймах
здоровенного хлопця, який їй шепотів щось на вухо.
- Що б я могла зробити?! Що? Залишитись там та за
місяць до одруження віддатися тому солоденькому, який не
зводив з неї своїх масляних очей, - заспокоювала себе Лорка.
- Потрібно щось робити!- Лорка розпочала малювати в
своїй голові якісь шалені оргії на тій дачі, звідки вона злиняла
поспіхом. Картини насильства та знущань ставали перед її
очима. Вона знову не йшла, а бігла, не звертаючи увагу на
біль в ногах.
- Максим! Звісно Максим! Він щонайкращий у світі,
людяний та порядний, ніжний та лагідний. Він все зрозуміє,
він допоможе, він врятує дівчат. Все буде добре. Вони зараз
сядуть в машину та поїдуть разом. Лорка пам’ятала де
знаходиться та дача, поряд з озером, один із самих великих
будинків серед місцевих споруд.
Вже світало, коли Лорка добігла до будинку де жив Максим.
Вона надавила на дзвоник та не відпускала його поки не
відчинилися двері. Максим з просоння розглядав Лорку та
нічого не міг зрозуміти. Лорка кинувши свої туфлі в прихожій
пройшла безсила в кімнату та впавши в крісло почала
захлинаючись, крізь сльози, просити його про допомогу.
Збиваючись та схлипуючи вона намагалася коротко ввести
його в курс справи. Максим несамовито зупинив її вліпивши
ляпас.
-Шльондра! Де телефон?- закричав він, підійшовши до Лорки
та піднявши її за петельки.
-Який телефон, Максимчуку, ти про що? Там Алінка…-
ридала Лорка. Максим знову вдарив її.
-Я питаю тебе, де телефон, який я тобі подарував?- він
трусив її, як грушу, його жовна ходили ходором, в очах було
скільки злості, що Лорка злякалася. Сльози текли по її
обличчю без зупину. Він штовхнув її з такою силою, що вона
впала на підлогу та скрикнула від болю.
Насилу переставляючи свої босі ноги вона дійшла додому.
Двері відкрив старший брат та не поставив ніяких питань
пішов досипати.
- Як гарно, що батьки поїхали на тиждень до бабусі.
Лорка залізла під душ, у неї було бажання змити бруд з душі й
серця та здерти весь негатив разом зі шкірою та на жаль це
було не можливо. Вона довго стояла під гарячими
струменями води у неї вже не було сил думати та плакати.
Її розбудив нескінченний та наполегливий дзвінок у двері
- Котра година? – промовила з просоння Лорка. За
вікном вечоріло.
На порозі стояли усміхнені Віка з Аліною. Вікторія
притискала до грудей сумку Лорки.
- Куди ти ділася? – спитала Віка.
- Збирайся, ми їдемо на шашлики. Через годину за нами
приїде машина.
Вони перебиваючи одна одну розповідали про те, як гарно
провели час, що їх о третій вже привезли машиною додому.
Алінка світилася від щастя розказуючи про любов з першого
погляду та про те, що Федір зробив їй пропозицію, сказавши,
що він все життя шукав таку жінку, як вона.
- Забирай свого Максима та рушаємо, а то ти без нього
поводишся, як ненормальна.- заявила Аліна.
- Дівчата вже були дома, коли я блукала полями. –
посміхнулася про себе Лорка.- Я дійсно ненормальна.
Вона слухала їх, а сама думала про те, що обставини, в які
вона попала змінили її життя. Повністю! Як би склалася її
доля, як би не цей дівич-вечір та поїздка на дачу, її втеча з
диким бажанням врятувати свою честь перед весіллям, а
потім Аліну від наполегливого залицяльника, її прийняте
рішення звернутися за допомогою до людини, якій довіряла,
яку вона так любила та з якою планувала створити сім’ю,
народити дітей. Туфлі скинуті, маски зірвані. Самотня боса!
Лорка сміялася й плакала водночас.
-Я так хотіла врятувати вас, не підозрюючи, що тим самим
врятую себе!
История cоздания стихотворения:
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 192
Рецензии
Лучше позже, чем никогда.
Молодець, Валюшо, вміння не відібрати!
Легко читаеться та сприймаеться, Валю.
| Віра в Перемогу - це те,
що нам допомагає у ці
важкі дні. Дякую вам за цей чудовий вірш, Раю. |
| Рецензия от: Руслан Деркач 2024-04-20 14:41:51 |
| "Душу не вбити і
гордість не вбити, І до Вітчизни святую любов." ви дуже тонко помітили, про що мріють росіяни. дякую! |
| Рецензия от: Захар Зінзівер 2024-04-20 14:06:53 |
| Чудовий вірш! |
| Рецензия от: Раиса Татаркова 2024-04-20 13:55:28 |
| У одних голова на
двери, И ученье про мертвого плотника Разжигает страсти внутри, Не понять им простого работника, Восхищённого с фузом гитарой...(...) |
| Рецензия от: Атеист 2024-04-17 22:27:42 |
| Хеви металл! Всем
привет! Драйва лучше в мире нет! Вот послушай-ка Accept Сразу станет меньше лет! У фанатов AC/DC До сих пор в порядке писи!(...) |
| Рецензия от: Владимир Ярош 2024-04-13 16:14:51 |