Отсутствует

Автор: Валентина Гришко
Тема:Психологическая проза
Опубликовано: 2020-09-11 14:36:52
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Пальма

Бабуся швидкими кроками  йшла вулицею. Її зібране у вузол
волосся розтріпалося, на очах були сльози. Вона виламала довгу
лозину та готова була спороти Сашка.
- Я тобі зараз дам прочухану. - буркотіла собі під ніс бабуся.
Вона встигла оббігати усіх сусідів й друзів Сашка та вже не
знала де його шукати.
- Сашкоооо! – кричала бабуся.
- Де можна бути? Де? Що ж його робити?- схлипувала бабця. На
вулицю насувалися сутінки. Теплі дні осені дуже швидко
змінювалися контрастними холодними вечорами.
Сашко по своїй натурі був лагідним, добрим та слухняним
хлопчиком. Він не вмів брехати, не любив скаржитись та
ненавидів жорстокість у будь-яких проявах. Понад усе хлопчик
реагував боляче на відсутність справедливості.
В кінці вулиці стояв будинок, в якому ніхто не жив. Літом його
використовували, як дачу, а восени діти забрали свого
старенького дідуся та покинули господарство до самої весни. На
подвір’ї вони залишили собаку Пальму, яка служила їм довгі
роки та була вже немолодою звичайною дворняжкою. Пальма
вила ночами, наче висловлювала свій біль від самотності,
нарікаючи на свою нещасну долю покинутої та нікому не
потрібної собаки, яка була відданим другом довгі роки. Сусіди
підгодовували Пальму, але замінити їй господаря ніхто не
наважувався. Кому потрібна стара собака, яка приросла до іншої
домівки?
Сашко з хлопцями жаліли Пальму, брали її на прогулянку та
носили їй різні собачі смаколики. Вона завжди раділа своїм
новим друзям, особливо вона любила Сашка й ця любов була
взаємною. З ранку Пальма вже сиділа біля хвіртки двору, де жив
Сашко та чекала коли він вийде на вулицю.
- Сашко, не облизуй бездомну собаку, підчепиш якоїсь
зарази. – строго попереджала бабуся, коли Сашко біг до школи.
Пальма проводжала його та зустрічала щодня. Одного разу
Сашко, як завжди, вискочив зі школи після закінчення уроків,
але собака не бігла йому назустріч виляючи хвостом.
- Пальма! Пальма! – почав гукати хлопчик.
- Немає більше твоєї Пальми – зітхнула двірничиха тітка
Поля, яка згрібала листя на території школи.
- Як немає? А де ж вона? – з хвилюванням у голосі спитав
Сашко.
- Поскаржився хтось на те, що бездомна собака блукає біля
школи. Мабуть, в притулок повезли. – з сумом у голосі відповіла
тітка Поля.
- Як у притулок? Який ще притулок? – крізь сльози промовив
хлопчик.
- Собачий, а який ще. Присплять твою Пальму і справі
кінець. – махнула рукою двірничиха.
Сашко біг додому, як печений. Сльози текли по його обличчю,
думки розбігалися в різні боки та він не міг їх зібрати до купи.
- Потрібно негайно щось робити! – шепотів про себе
хлопчик.
- Бабуся, вона така добра, вона допоможе мені. Тато з
мамою з роботи приїжджають дуже пізно, бо працюють у місті. –
міркував Сашко. – Вони зараз поїдуть разом з бабусею, знайдуть
притулок та заберуть Пальму до себе додому.- схлипував
хлопчик.
- Бабусенько, рідненька, допоможи врятувати Пальму.-
заголосив Сашко увірвавшись до кухні, де бабуся готувала обід.
- Що сталося?- спитала схвильована бабуся.
- Її забрали до притулку та збираються приспати –
розридався у повну силу Сашко.
- Тьфу ти, налякав. Заспокойся, не плач. То ж гарно, що
забрали, кому потрібна безхазяйна собака?
Ранець випав з рук Сашка, він вискочив на вулицю гримнувши  
дверима. Хлопчик біг в сторону річки, де біля лісу вони любили
гуляти з Пальмою. Його маленьке сердечко не могло змиритися з
людською байдужістю та жорстокістю. Перед очима стояла
Пальма, яка уміла посміхатися схиливши голову на бік. Її очі
завжди випромінювали любов та відданість з такою щирістю та
теплом, що у Сашка завжди виникало бажання обійняти собаку
та промовити фразу, яку Пальма заслуговувала.
- Ти мій найкращий друг. Назавжди! – любив повторювати
хлопчик.
Сашко вирішив не йти додому поки з роботи не приїдуть батьки.
Він ніколи не пробачить бабусі тих слів. Ніколи.
  Бабуся вийшла на стежинку, яка вела до лісу. Вона розуміла,
що сама винна в тому, що сталося.
–  Цією лозиною, скоріше за все потрібно відшмагати мене. –
говорила про себе бабуся
- Ой дурепа я, стара дурепа.-  схлипувала бабця.
Сашко сидів на пагорбі над річкою та дивився на захід сонця,
яке ховалося за ліс. Він уявляв собі за лісом казкову домівку
сонечка. Де ніколи не буває холодно та темно, де постійно
цвітуть квіти та співають птахи, де мешкають добрі люди, які
люблять тварин та ніколи не зраджують їм.
- Онучок, рідненький, вибач мені, будь ласка. Пішли додому.
Зараз приїдуть батьки, а зранку ви заберете Пальму з притулку
додому. – звернулася бабуся до Сашка.

Сашко йшов з татом між клітинами де гавкали собаки, ніби
говорячи – візьміть мене, візьміть мене. Вони зупинилися біля
клітини, де лежала Пальма відвернувшись від проходу, мовчки
сховавши свій ніс у лапи. Вона нікого не чекала, бо втомилася
від зради людей та не сподівалася на те, що комусь потрібна.
- Вона ні на кого не реагує та нічого не їсть. – наголосила
служниця притулку. – Та й не молода вже. Вашу Пальму
планували сьогодні приспати.
- Пальма! – гукнув Сашко. Собака повернула голову, наче не
повірила своїм вухам.
- Пальма, собачко моя! – повторив звернення хлопчик.
Собака вскочила та підбігла до Сашка, просунувши свій ніс крізь
металеві прути. Вона заскиглила боляче та пронизливо,
кинувшись облизувати руки хлопчика. Сашко завмер від того,
що Пальма плакала, як людина. Він ніколи раніше не бачив сліз
у тварин та був дуже здивований. Хлопчик став на коліна біля
клітини та огорнув в обійми свого найкращого друга.
- Вони вміють відчувати, як люди. Любити, страждати, вірити
та сподіватися.- міркував Сашко  схлипуючи та притулившись
щокою до Пальми.
- Ні, вони відданіше та набагато добріші, а значить краще
чим люди.- зробив висновок хлопчик.

  За вікном зривався дощ зі снігом. В натопленому домі сидів
Сашко та готував домашнє завдання до школи, біля його ніг
лежала Пальма.

История cоздания стихотворения:

3

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 143

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 8.

Сергей Комаровский

Хороший, очень трогательный рассказ. Дальнейших творческих успехов!

2020-09-20 18:51:12

Валентина Гришко

Щиро вдячна, Сергію, за прочитання, відгук та побажання. Навзаєм.

2020-09-20 20:09:00

Левшина Светлана

Така щемлива розповідь...до сліз...Це так чудово,що діти зростають не байдужими ...Дякую,Валю! Дуже сподобалося!

2020-09-12 15:08:05

Валентина Гришко

Спасибі, Світлано, за розуміння. розчулення, добрі слова та за те. що читаєте.

2020-09-12 15:10:02

Левшина Светлана

2020-09-12 15:15:54

Елена Богданова

Какой добрый рассказ, расстрогал. Спасибо, Валентина!

2020-09-12 14:51:42

Валентина Гришко

Спасибі вам, Олено, за відгук та розчулення.

2020-09-12 15:06:13

Елена Богданова

2020-09-12 15:49:49

Лариса Гараган

Зворушлива історія. Мабуть, вірнішого друга, ніж собака, і серед людей не завжди знайдеш.
Собака мою разделяет тревогу,
Потери и боль, и ненастье души,
И преданно ждёт у родного порога,
Со мною грустит в одинокой тиши.

Её понимаю, она понимает,
Мы с нею вдвоём, если рядом беда…
Собака тебя никогда не обманет,
Собака тебя не предаст никогда.

2020-09-11 21:59:06

Валентина Гришко

Чудовий вірш про собаку. Дякую, Ларочко, за відгук.

2020-09-11 23:10:53

Лариса Гараган

2020-09-12 16:41:22

Ольга Савенкова

Дякую, Валентино! Гарна розповідь!

2020-09-11 21:53:00

Валентина Гришко

Вам спасибі, Олю, за приємний відгук.

2020-09-11 23:09:13

Ольга Савенкова

2020-09-12 10:41:11

Денис Нарбут

Цікаво написано, прочитав з задоволенням, щасливий кінець залишив позитивні емоції від прочитаного! :)

2020-09-11 21:24:07

Валентина Гришко

Радію, що вам подобається, Денисе. Сердечне спасибі.

2020-09-11 21:35:44

Раиса Татаркова

Прочитала з цікавістю, дякую.

2020-09-11 17:42:55

Валентина Гришко

Сердечне спасибі, Раю, за відгук та за те, що прочитали.

2020-09-11 17:44:52

Николай Ничипорук

Зворушлива розповідь, Валю. Я, коли дочитав і побачив, що хлопчик врятував свого друга, то й сам заспокоївся.

2020-09-11 17:14:14

Валентина Гришко

Перше оповідання "Равлик", а друге "Пальма". це напівавтобіографічні розповіді про мого молодшого сина, де я описую його характер та уподобання з авторськими змінами подій. В "Пальмі" гарна кінцівка, а в житті було, на жаль, по іншому. Коли мій син був маленький тоді відстрілювали собак. він йшов зі школи й практично на його очах вбили його друга, улюблену собаку, яка проводжала та зустрічала зі школи. Таку трагедію, я не осмілилася описати. Ми всією родиною її ледь пережили. Дякую за відгук, Колю та за те, що читаєш.

2020-09-11 17:36:00

Николай Ничипорук

На нашому подвір’ї, яке було оточене чотирма п’ятиповерховими будинками була нічия собака, яка нападала на всіх прохожих. Її убили каміннями. Моя маленька онучка плакала і казала: «Хіба ж можна вбивати тільки за те, що вона кусається?»

2020-09-11 19:00:37

Валентина Гришко

Ой. Колю. не кажіть мені таких жахіть. Собака буває кусючою тільки від життя собачого. Люди винні у своїй жорстокості. Я на стороні тварин.

2020-09-11 20:44:04

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений