Отсутствует

Автор: Валентина Гришко
Тема:Романтическая проза
Опубликовано: 2020-09-29 12:42:18
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Невтримне мовчання (1 частина)

Ліза прокручувала в пам’яті епізоди свого життя, начебто
плівку прихованої відеокамери. Ночі були наповнені
виснажливим безсонням на тлі роздумів, які не давали
спокою. Минуле не хотіло її відпускати, вона загорталася в
нього, як в кокон та виправдовувала тим самим свої страхи
та лінь.
- Чому я постійно шукаю винних у своїх невдачах
озираючись в минуле? Навіщо складую несказані мною
важливі слова в рюкзак, якій обриває плечі? Чому постійно
шукаю слушної нагоди або вигідного моменту? Навіщо з
ранку чекаю вечора, а увечері новий ранок? Чому я
молодість перекладаю на старість? Чому?
  Молода жінка ставила собі щоразу одні й ті самі питання,
шукаючи та не знаходячи на них відповіді.
- Не нарікай! – завжди повчала мама. Ліза згадувала її слова
й заспокоювалася…
  Синдром відкладеного життя був дійсно зручний. Він
створював небажання діяти та приймати рішення. Все в житті
за звичними особистими правилами переносилося на завтра.
- Все буде добре! Завтра наступить новий день з оновленим
настроєм. Все закрутиться і почне змінюватися на краще. –
міркувала Ліза.
Будильник задзвонив, як оглашенний. Ліза швидко
відключила його та натягнула ковдру на голову.
- Навіщо я сама себе розбудила? Півночі не спала та ще й
вирішила у вихідний день розпочати нове життя, дурепа! Не
хочуууу! – занила Ліза та перевернулася на другий бік.
Сонячне сяйво заполонило кімнату. За вікном гугукала
горлиця, ніби повторювала персонально для Лізи, - пора
вже, пора вже.
- Пора, так пора. – потягнулася Ліза піднявшись з ліжка.
Відкривши вікно та зробивши ковток свіжого повітря вона
попрямувала до ванної кімнати. Контрастний душ змив
остаточні залишки сну та придав бадьорості. Adele через
акустичні колонки заполонила кімнату потужним та
приємним голосом, пронизуючи наскрізь своїм Hello. Разом зі
смачною кавою музика створювала гарний настрій та
народжувала приємні думки.
Ліза вибігла на вулицю та з розбігу пірнула у свіже ранкове
повітря. На турніку у дворі багатоповерхівки підтягувався її
колишній однокласник Вовка.
- Физкульт-привіт, Вован! – крикнула Ліза.
- Привіт, Лізуня. Маєш чудовий вигляд, куди це ти зранку? –
спитав Вовка.
- Прикрашати світ. – посміхнулася Ліза не зупиняючись.
Вона пливла вулицями міста, які були залиті ніжним
вересневим сонцем. Дерева почали змінювати свій одяг на
яскравий та виглядали нарядно. Ліза відчувала неймовірну
гармонію в душі. Їй теж захотілося яскравості з бажанням
скинути самотність, немов кайданки в які вона спромоглась
себе закувати.
- Схаменися Лізонько, життя все ж таки чудове, а ти ще така
молода. Скільки можна наодинці із собою гундосить про свою
невдалість та роздмухувати постійний депресняк. –
посміхалася сама себе дівчина.
  Ліза перечитала купу мотиваційних книжок, відвідала
десятки тренінгів з розвитку особистості й щось клацнуло
всередині в один прекрасний момент. Ніби відкрилися двері з
тюрми на волю, мов переповнилася посудина останньою
краплею та й потекли правильні питання, що надихали на
зміни.
- Старіти на самоті? Рахувати зморшки? Розглядати у
дзеркалі свої груди, які втрачають пружність? Розуміти що з
часом, чоловіки на вулиці не будуть на тебе звертати увагу?
Ні, ні й ще раз, ні!
  Вперше за останні два роки Ліза спланувала свої вихідні по
годинах. Ранкова прогулянка, шопінг, салон краси. В один
момент їй насточортіла уніформа у вигляді джинсів з
кросівками та звична й зручна зачіска схожа на конячий
хвіст з посіченого волосся, який гойдався з боку в бік при її
швидкій ходьбі. Їй набрид закритий простір, як у літаку без
пілота й пасажирів, без маршруту й місця призначення. Ліза
вирішила катапультуватися.
    Нестримне бажання випурхнути з кокона байдужості,
яскравим метеликом, з’явилось миттєво. Ще зовсім недавно
вона нікого не хотіла бачити, у неї не було бажання
спілкуватися зі старими друзями, а заводити нові знайомства
вона не любила. Ліза обірвала практично всі зв’язки та
вважала, що на те були вагомі причини. ЇЇ завжди
напружувала відсутність щирості у відносинах, вона
перестала довіряти людям давно. Після того, як її коханий
закрутив роман з найкращою подругою, все навколо
перевернулося з ніг на голову. Серце перетворилося у попіл,
вона розвіяла почуття по вітру та поклала всередину камінь
образи на весь світ. Ліза відчула критичну межу за якою
слова недоречні. Вона не з ким не з’ясовувала відносин.
Зібравши речі назавжди закрила за коханим двері й душу.
  Це був її ранок, він був схожий на продовження чудового
сну і їй не хотілося прокидатися! Ліза почувалася розкуто, як
дитина, їй хотілося радіти купі подарунків, які вона сама собі
зробить сьогодні. Дивовижна погода у гармонії з приємним
настроєм викликали посмішку на її обличчі з відчуттями
насолоди.

История cоздания стихотворения:

1

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 165

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 2.

Виктор Шталь

Ох, уж це зраджене кохання!
:)

2020-09-29 20:21:01

Валентина Гришко

Знаю, знаю...Чоловікам детектив подавай.

2020-09-29 22:44:07

Виктор Шталь

2020-09-29 22:48:09

Валентина Гришко

Накручу у другій частині вбивство, будете читати захлинаючись.

2020-09-29 23:08:45

Виктор Шталь

Буду чекати, вот тільки не треба богато крові

2020-09-29 23:49:56

Валентина Гришко

2020-09-30 09:35:35

Денис Нарбут

Чудово і цікаво написано, гарні порівння, образи та позитивний настрій сюжету збільшує бажання читати продовження! Чекаю його з нетерпінням!!! :)

2020-09-29 14:02:50

Валентина Гришко

Спасибі, Денисе, за прочитання та приємний відгук.Мої шанування.

2020-09-29 23:10:13

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений