Автор: Марта Смирнова
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2019-11-07 08:50:46
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Я кричу... і не можу порох витерти...
Як нестримно кортить мені осліпнути!
Трансцендентність уже не має значення:
Вплив обмежений, сенс утрачений...
Світ охопить усі твої нутрощі,
Стане збудником іманентності.
Ми забудемо, що таке думати:
Піддамося спокусі інертності...
Ти не зможеш більше триматися
В суб’єктивному власному просторі,
У реальності будеш купатися,
Застигати в холодному воскові...
Я кричу... і не можу порох витерти...
Я знесилена падаю з ніг...
Ти вмиваєшся ним і розкидуєш:
Це для тебе всього лише сміх.
История cоздания стихотворения:
Дякую, Евнений, за сегодняшнею подборку стихов! Они мне понравились и заставили улыбаться!+++ !!! |
Рецензия от: Эдуард Неганов 2024-03-28 19:23:40 |
Снова улыбаюсь , как в лабиринте зеркал! +++ !!! |
Рецензия от: Эдуард Неганов 2024-03-28 19:19:33 |
Написано душевно. Всього найкращого в особистому та творчому житті. Обнімаю. Саша |
Рецензия от: Александра Мошкович 2024-03-28 19:17:55 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |