Автор: Федчук Евгений
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2020-02-06 17:21:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
На сході вже гриміло скільки днів,
Ночами людям спати не давало.
Казала мама пошепки мені,,
Що то нарешті наші наступали.
Для мене «наступ», «наші» ще були
Слова тривожні і незрозумілі.
По вулиці якісь солдати йшли,
Машини дні і ночі гуркотіли.
Так і жило, немов в тривожнім сні,
Чекаючи чогось маленьке місто…
Якось під ранок грюкіт у вікні
І крик : «Виходьте!Шнеллер!
Бістро!Бістро!»
Війна. В напрузі кожна мить трима.
У одязі доводилося спати.
Тож мама миттю скочила сама,
Мене вхопила і мерщій із хати.
На вулиці у сутінках нічних
Стояли плач і крик. Народ збирався.
Ніхто не знав – нащо підняли їх.
І що це не на розстріл сподівався.
Тривога й сльози в маминих очах,
А я на все цікаво поглядаю.
Малому важко зрозуміти страх,
Який дорослим душу розриває.
Нарешті німці вигнали усіх
І повели під дулами поволі.
Замовкли крики, плач потроху стих,
Немовби люди примирились долі.
Вже за спиною сонце устає,
Уже і місто лишилось позаду,
А люди йдуть, спочинку не дає
Їм німець, хоч і сам спочити б радий.
Але позаду гуркіт нароста
І німців це усе сильніш лякає.
Літак з зірками в небі проліта
На захід… Але раптом повертає
І мчить до нас. Народ на мить застиг
І кинувся було у різні боки
Та німці швидко зупинили їх,
Зігнали в купу, стали за півкроку.
І всі тривожно очі до небес.
Літак з виттям над голови пронісся …
Не вистрілив, не скинув бомбу…Весь
Натовп наче видихнув – молився.
І наші, й німці… Адже смерть одна
На всіх була б, усіх би порівняла.
Чия вина? Адже навкруг війна,
Вона б усе те льотчику списала.
І так весь день : спинялися, ішли.
Змирились люди, німці не шаліли,
Без пострілів, без мордувань вели,
Боялися чи то себе жаліли?
Надвечір всіх загнали до ліска,
Сказали тихо-тихо тут сидіти,
Бо розстріляють. Весь народ чекав,
Поки на сході почало видніти.
Від німців не лишилося й сліду,
Рвонули , мабуть, поки ніч , на захід.
А десь зі сходу наші уже йдуть
І можна повертатися без страху.
З тих пір років промчалося без ліку
Нагадує уже про себе вік
Та в пам’яті лишилося навіки
Те шосте вересня,той сорок третій рік.
История cоздания стихотворения:
Спасибо, Александр! Добру - быть! И мир не за горами... |
Рецензия от: Ирина Венжега 2024-03-28 21:35:44 |
Жила - была однажды, Прекрасная ЛЮБОВЬ. Но предали невежды, И лилась ЕЁ кровь. А дальше, воскресала, У всех кто полюбил. Взамен, ни грош не брала, С НЕЙ в счастье каждый жил! |
Рецензия от: Владимир Ярош 2024-03-28 21:24:32 |
Чудесно, словно песня. Спасибо, Ира. С теплотой и наилучшими пожеланиями к Вам. |
Рецензия от: Таня Яковенко 2024-03-28 21:09:39 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |