Нет статуса

Автор: Федчук Евгений
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2020-02-06 17:21:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

На сході вже гриміло скільки днів

На сході вже гриміло скільки днів,
Ночами людям спати не давало.
Казала мама пошепки мені,,
Що то нарешті наші наступали.
Для мене «наступ», «наші» ще були
Слова тривожні і незрозумілі.
По вулиці якісь солдати йшли,
Машини дні і ночі гуркотіли.
Так і жило, немов в тривожнім сні,
Чекаючи чогось маленьке місто…
Якось під ранок грюкіт у вікні
І крик : «Виходьте!Шнеллер!
                                 Бістро!Бістро!»
Війна. В напрузі кожна мить трима.
У одязі доводилося спати.
Тож мама миттю скочила сама,
Мене вхопила і мерщій із хати.
На вулиці у сутінках нічних
Стояли плач і крик. Народ збирався.
Ніхто не знав – нащо підняли їх.
І що це не на розстріл сподівався.
Тривога й сльози в маминих очах,
А я на все цікаво поглядаю.
Малому важко зрозуміти страх,
Який дорослим душу розриває.
Нарешті німці вигнали усіх
І повели під дулами поволі.
Замовкли крики, плач потроху  стих,
Немовби люди примирились долі.
Вже за спиною сонце устає,
Уже і місто лишилось позаду,
А люди йдуть, спочинку не дає
Їм німець, хоч і сам спочити б радий.
Але позаду гуркіт нароста
І німців це усе сильніш лякає.
Літак з зірками в небі проліта
На захід… Але раптом повертає
І мчить до  нас. Народ на мить застиг
І кинувся було у різні боки
Та німці швидко зупинили їх,
Зігнали в купу, стали за півкроку.
І всі тривожно очі до небес.
Літак з виттям  над голови пронісся …
Не вистрілив, не скинув бомбу…Весь
Натовп наче видихнув – молився.
І наші, й німці… Адже смерть одна
На всіх була б, усіх би порівняла.
Чия вина? Адже навкруг війна,
Вона б усе те льотчику списала.
І так весь день : спинялися, ішли.
Змирились люди, німці не шаліли,
Без пострілів, без мордувань вели,
Боялися чи то себе жаліли?
Надвечір всіх загнали до ліска,
Сказали тихо-тихо тут сидіти,
Бо розстріляють. Весь народ чекав,
Поки на сході почало видніти.
Від німців не лишилося й сліду,
Рвонули , мабуть, поки ніч , на захід.
А десь зі сходу наші уже йдуть
І можна повертатися без страху.

З тих пір років промчалося без ліку
Нагадує уже про себе вік
Та в пам’яті лишилося навіки
Те шосте вересня,той  сорок третій рік.

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 156

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 0.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Спасибо, Александр! Добру - быть! И мир не за горами...
Рецензия от:
Ирина Венжега
2024-03-28 21:35:44
Жила - была однажды,
Прекрасная ЛЮБОВЬ.
Но предали невежды,
И лилась ЕЁ кровь.

А дальше, воскресала,
У всех кто полюбил.
Взамен, ни грош не брала,
С НЕЙ в счастье каждый жил!
Рецензия от:
Владимир Ярош
2024-03-28 21:24:32
Чудесно, словно песня.
Спасибо, Ира.
С теплотой и наилучшими пожеланиями к Вам.
Рецензия от:
Таня Яковенко
2024-03-28 21:09:39
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.