Автор: Федчук Евгений
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-02-19 15:46:10
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Бабуся і онука при дорозі

Бабуся і онука при дорозі
Звалити хочуть всохлого пенька.
Та звідки сила у слабких руках?
Стараються, але зламать не в змозі.
І лається бабуся, наче пень
Один в житті її тяжкому винен,
Що стільки років гнула вона спину,
Не розгиналась в полі день у день
І дожилася, врешті, доробилась,
Не заробила на життя на те,
Щоб в старості раділа за дітей,
З онуками веселими возилась.
Стоїть чи піт, чи сльози утира,
Аж злість бере, не знати і на кого.
І просить-молить помочі у Бога,
Бо до райцентру їхати – стара.
До влади?Але ж знає, що даремно.
Що заробила й те не віддадуть.
Вони, мов, в світі іншому живуть,
Для них її життя – то нічка темна.
Вже й звикла вибиратися сама
На стільки сил їй і здоров’я стачить
Та з кожним роком усе важче й важче
І просвіту, і продиху нема.
Цей пень для неї – то її надія
Остання. Бо попереду зима.
Вона його чи він її злама?
Чи зляже тут, чи в зиму пень зігріє?
Онуку жалко. Ще ж таки дитя,
Іще в житті не бачила нічого,
Крім злиднів. Пень старий понад дорогу
Хіба додасть їй віри у життя?
Дві жіночки, дві українські долі
Впряглись у шлею, тягнуть. Відчуття,
Що хочуть своє витягти життя
Покинуті, забуті серед поля.

История cоздания стихотворения: