Автор: Федчук Евгений
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-02-20 15:36:49
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Втішаючись від мудрості своє

Втішаючись від мудрості своєї,
Жив Діоген у діжці у своїй,
На сонці вигрівався біля неї,
Приймав гостей, як випадало, в ній.
І люди йшли, щоб мудрість цю пізнати,
Повчитись, як на світі треба жить,
На що потрібно сили витрачати,
Якщо життя всього лиш одна мить.
Але чому міг той мудрець навчити?
Яку-то мудрість людям передать?
Самому можна і у діжці жити,
Якщо про себе лиш переживать.
А як сім’я, коли є жінка , діти,
Як треба їх вдягать і годувать?
Чи , може, їм також у діжці жити
І мудрість його древню споживать?
Якщо, звичайно, жити лиш для себе,
То діжку можна завжди віднайти.
Але кому життя подібне треба?
Чи мудрості цим можна досягти?
А Діогена знають не за мудрість,
Зовсім не цим він пам’ять заслужив,
Бо мудрість ця давно б уже забулась.
Але дивак чомусь у діжці жив.
От через неї ми його і знаєм.
А мудрість – лиш додаток дивака.
На діжку глянем і його згадаєм,
Мовляв, жила людина отака.
На пам’ять людства годі сподіватись.
Про себе можеш пам’ять зберегти
Лиш, як про близьких будеш піклуватись,
То у потомках відродишся ти.

История cоздания стихотворения: