Автор: Федчук Евгений
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2020-02-27 20:03:21
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Вже скоро стануть і Петро, й Павло

«Вже скоро стануть і Петро, й Павло
На дошці на одній поперед Богом
І він розсудить, як воно було,
За всі діла спита того й другого!»
Ніяк не йшли із пам’яті слова
В царя Петра, почуті в казематі
Від Полуботка. Ледь душа жива,
А, бач, посмів таке йому казати!
Хотів підняти цар його на сміх,
Але чомусь йому не смішно стало.
Він, навіть, слова вимовить не зміг,
Кудись жадоба золота пропала.
І вискочив цар звідти, мов в огні,
І вже не зміг ні спати, а ні їсти.
Та падав на підлеглих його гнів,
Метався, наче звір, північним містом.
А, як дізнався, що уже помер
Той, з чиїх уст почув слова пророчі,
То ледь на порох вісника не стер
І пив вино підряд і дні, і ночі.
Чи сподівався, що мине його
Рука кістлява, як не раз бувало.
І знов лютився від страху свого:
Усе йому то не таке, то мало.
Але прийшла на сороковий день
Душа Павла й забрала його душу.
Бог десь давно уже на нього жде,
Спитать за все, що у житті порушив.

История cоздания стихотворения: