Автор: Федчук Евгений
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-05-30 19:10:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Він пройшов крізь пустелі

Він пройшов крізь пустелі,
                             він пробився крізь гори,
Він дійшов на край світу,
                                   щоб нарешті знайти
Там вогонь, який людям
                              дасть забути про горе,
Всіх щасливими зробить.
                                    Досягнувши мети,
Взяв вогонь у долоні
                              та й поніс його людям,
Від зрадливого вітру
                                          і дощу закривав.
Важко було та в нього
                                  добре серце у грудях,
Він про себе не думав
                              й шлях нелегкий здолав.
І, щасливий від того,
                         в перші ж двері постукав,
Щоб вогнем тим скоріше
                                 поділитись з людьми.
І стояв під дверима,
                                         обпікаючи руки,
Дарував людям щастя,
                                тільки вийди, візьми.
Та на стук нетерплячий
                             ніхто з хати не вийшов.
Грубий голос озвався:
                           чого хочеш, мовляв.
Той дарунок незвичний
                        його тільки потішив:
Хто б це так своє щастя
                           людям би дарував?
Він ходив попід хати,
                            уже ледве не плакав,
Відчинити і взяти
                                подарунок просив.
Та ніхто не повірив,
                              дехто просто із ляку
І дверей відчинити
                                    йому не захотів.
Серед вулиці став він,
                          глянув в чорнеє небо,
Подивився на щастя,
                                   що сія між долонь
Та й подумав із сумом:
                             якщо людям не треба,
Хай сіяє на небі
                                  того щастя вогонь.
Той вогонь і донині
                                   в небі зірками сяє,
Іскри щастя звабливо
                                 до людей мерехтять.
Зовсім не випадково,
                                  коли хтось покохає,
Обіцяє коханій
                                  зірку з неба дістать.

История cоздания стихотворения: