Нет статуса

Автор: Федчук Евгений
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-06-02 18:57:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Притча про добру самаритянку

Як швидко забувається добро.
Якби ж то зло так швидко забувалось.
Але ніщо з тих пір не помінялось,
Відколи Бог в Адама взяв ребро.
Згадалась притча. Їй вже сотні літ,
Але зміни лиш імена і дати
І можеш знов її розповідати,
Як про сьогодні. Отакий він світ!
Жила, говорять, жіночка одна
В Самарії, у місті стародавнім.
Жила не бідно, адже була вправна
І працьовита. Зрання до темна
Все щось робила: поралася, прала,
Варила їсти. А жила одна,
Бо чоловіка відняла війна.
Тож лиш на себе сподівання мала.
Та не пропала. Чоловік лишив
Багатства трохи. Ще й сама надбала,
Отож і кажуть, що не бідувала.
Була не скнара. Кожен, хто забрів
До її двору, мав нічліг й поїсти,
Ще й на дорогу було вранці дасть.
А то у краї трапилась напасть.
Іще з зими блукали темні вісті,
Що в цьому році буде недорід
І доведеться паски затягати.
Та й стало так, як воно й мало стати.
Хліб не вродив. Завмер в тривозі світ..
Все більше й більше жебраків блукало,
Голодна смерть була не в новину,
Уже зібрала жертву не одну
І з кожним днем все су́тужніш ставало.
Вдова ж без сліз дивитись не могла
На те, як люд навколишній страждає,
Її чуже нещастя серце крає.
А у коморі трохи запасла,
Отож взялася люд підгодувати.
Наварить всього та й накриє стіл
І закликає бідних і голодних.
Мовляв, заходьте, людоньки, сьогодні
Розділим з вами трапезу навпіл.
А люди раді. Прийдуть, поїдять
Та все вдові тій дякують уклінно,
Ледь не цілують з вдячності коліна.
Ніхто не хоче з голоду вмирать.
Ходили так, а з часом звикли, навіть,
Уже і не питають – йдуть і йдуть
Та ще і близьких, родичів ведуть
Покуштувати у вдовиці страви.
Прийдуть, сідають мовчки за столи,
Давай, мовляв, стара скоріше їсти,
Бо он другим немає місця сісти.
А поза очі, навіть почали
Про страви ті усяке пліткувати,
Мовляв то недоварене, пісне,
А хтось, дивись , уже вдову кляне,
Що не змогла як слід нагодувати.
Самі ж, як наїдяться, наплюють,
Натопчуть і накидають у хаті.
Ні посуд не помиють, ні прибрати
Вдові не допоможуть. Устають
Та йдуть собі. Вона ж сама до ранку
За ними прибирає. Ніч не спить.
А зранку знову смажити, варить,
Бо гості вже тупцюють біля ганку.
Відмовити ж не може, жаль їй всіх
Голодних, бідних. Так і дожалілась,
Що у коморі й крихти не лишилось.
І вийшла бідна жінка на поріг,
Говорить людям, що нема що дати.
А люди зашуміли, загули,
Що як не сором, бо ж вони прийшли,
Що ж їм тепер, не ївши повертати?!
Та, покричавши трохи, розійшлись.
Вдова ж, не мавши й кусника поїсти,
Пішла просити помочі по місту.
Та ледь не в кожній хаті: «Відчепись!
Іди, жебрачко, жебрай в іншій хаті.
Добро своє би краще берегла
То зараз руку, певне б не тягла.
А ми, як бачиш, люди не багаті!»
Хто вчора їй коліна цілував,
Тепер дивився, наче вперше бачив.
А хтось кричав: «Іди звідсіль, ледаче!»
А хтось ще й штурхана у спину дав…
Як швидко забувається добро.
Якби ж то зло так швидко забувалось.
Але ніщо з тих пір не помінялось,
Відколи Бог в Адама взяв ребро.

История cоздания стихотворения:

1

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 66

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 3.

Рошан Али

Неймовірно вдало та цілісно написано. Чудова праця!

Оценки по стихотворению:
Ритм: 5
Размер: 5
Рифма: 5
Метафоричность и целостность образов: 5
Эмоциональное воздействие: 5
Глубина мысли и точность логики: 5

2020-06-02 22:50:09

Федчук Евгений

Я старався. Дякую.

2020-06-03 18:47:05

Люся Лагутина

Понравилось! Очень!

2020-06-02 19:39:33

Федчук Евгений

Напевно, стикалися з таким? Дякую.

2020-06-03 18:47:32

Руслан Деркач

Таке траплялось. Допомiг невдасi,
той встав та плюнув тобi вслiд,
бо це людина в темнiй iпостасi,
та ще i хвора, мабуть, на COVID.

2020-06-02 19:25:18

Федчук Евгений

Є й такі. Дякую.

2020-06-03 18:47:47

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений