Автор: Федчук Евгений
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-07-12 20:01:15
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Жив чоловік такий, як всі навколо

Жив чоловік такий, як всі навколо,
Але життя надумався змінить:
«Що без пуття – робить чи не робить,
Коли своєї ти не знаєш Долі?»
Із чого шлях йому свій розпочать?
Як йому Долю власну упізнати?
Став якось в чайхані відпочивати,
Де люди, шляхом втомлені, сидять
І тут одного дервіша зустрів.
«Скажи, о мудрий, Долю щоб пізнати,
Із чого шлях свій треба розпочати?»
І дервіш йому мудро відповів:
«Бач, люди вірять в те, що це можливо,
Та досягають не завжди того.
Спитав би краще ти перед всього,
Як розпізнати Долю. Це важливо».
«Ну, свою Долю я впізнаю й так,-
Промовив той,- Ходім зі мною разом?!»
Що дивно – дервіш згодився одразу.
Й пішли удвох за Долею отак.
Ідуть аж бачать – дерево стоїть,
Звідтіль гудіння чується бджолине.
І мовив дервіш: «Рій отак загине,
Попав у пастку. Можеш їх звільнить,
Якщо відломиш ось оцю гілляку.
Поступок добрий вчиниш і, хто зна -
За те тобі віддячиться сповна…»
Та мовив той: «Дрібниці усілякі
Не мають від мети відволікать.
А ми з тобою Долю йдем шукати».
Настала ніч. Уклались вони спати.
А вранці, лиш зібралися вставать,
Як їде чоловік на віслюку,
Два глеки приторочені до нього.
« Куди спішиш?» – питає дервіш в його.
«На ринок. Здобич продавать легку.
Лиш уявіть, учора проїздив
Повз дерево одне. Гудіння звідти.
Я здогадався гілку відломити,
Бджолиний рій здійнявся й полетів.
Мені ж весь мед залишив у дуплі.
Тепер я їду, щоб його продати…»
Поїхав той, став чоловік гадати:
«Хто зна, послухавсь я би твоїх слів,
Теж мав би зиск. Але з другого боку,
Хто зна, чи те то дерево, чи ні?
Від бджіл тоді б дісталося мені…
Давай іти, ще не спекотно поки».
Ідуть аж річка, через неї міст.
І ледь вони на міст отой ступили,
Як тут рибина до моста підпли́ла
І стала, опираючись на хвіст.
Та й мовить до них голосом людським:
«Я оце камінь гострий проковтнула.
Якби ви, люди, таки добрі бу́ли,
Допомогли мені з недугом тим.
Там десь росте на березі трава,
Зірвіть її і киньте мені в воду!..»
Тут чоловік не стримався вже: «Годі!
Це ж фокуси. Затія не нова.
А я смішним не хочу виглядати,
Тим більше – Долю я шукати йду.
Нехай когось дурнішого знайдуть!
Пішли уже, не хочу час втрачати».
Прийшли вони у місто. Тут якраз
З’явився вершник, став кричати: «Диво!»
Юрбі розповідати став хапливо:
«Я їхав через міст в ранковий час,
Аж тут до мосту риба підпливла
І голосом людським заговорила,
Трави зібрати й кинути просила,
Щоб камінь гострий вивести змогла.
Я їй поміг і, бачите, отак
Отримав діамант оцей прекрасний!»
«Чи діамант то справді, ще не ясно?!»
«Та - діамант, я ж ювелір, однак!»
« Отак завжди,- промовив чоловік,-
Багатіям все більше дістається,
А нам просити милість зостається!
Я ж-бо рибині помогти не міг,
Адже я Долю йду свою шукати,
Не до дрібниць на цім шляху мені».
Пішли вони знов по шляху одні,
Під каменем спинились спочивати.
Аж чують звідти шурхіт мурахі́в
І голоси: «Якби нам камінь зрушить!
Якби знайшлись на світі добрі душі,
Допомогли!» Той очі вгору звів,
На дервішеве мовчазне питання.
«Чому я маю їм допомогти?
Я Долю власну маю ще знайти.
Для мене найважливіше останнє!»
На другий день помітили юрму,
Що галаслива простувала шляхом,
За щедрість гучно славила Аллаха.
І чоловік спитав у них: «Чому?»
І виявилось, що пастух один
На камінь із мурахами натрапив,
Його посунув і побачив раптом
Скарб золотий. Тож став багатим він.
І мовив дервіш Долі шукачу:
«Ти тричі дурень, мав таку удачу,
Але її під носом не побачив,
Ішов засліплий і мене не чув.
Ти власну Долю по світах шукав,
Але зустрітись не готовий з нею.
Ти розминувся з Долею своєю,
Хоч тричі шанс із нею бути мав».
«Усі розумні, коли все мине.
Чому ж ти сам не скористався з того?»
«Я б міг, але б не мав з того нічого.
Аллах послав для іншого мене.
Бо, бачиш, я, насправді, твоя Доля…»-
Сказавши, дервіш в одну мить пропав,
Поки шукач у розпачі стояв.
Його ніхто не бачив більш ніколи.

История cоздания стихотворения: