Автор: Федчук Евгений
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-08-07 19:05:36
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Підвечір на високому мосту

Підвечір на високому мосту
Завмер юнак перед останнім кроком.
Він ще не встиг в житті нічого поки,
Але воно вже втратило мету.
Кохана вчора кинула його
І зрадили всі друзі і знайомі.
На світі не потрібен він нікому.
Тож за життя чіплятися чого?
Не було сил  з нуля все починать.
І, за собою всі мости спаливши,
Зосталось крок йому зробити лише,
Щоб це життя невдале обірвать.
Зітхнувши важко, він вперед подавсь…
І раптом голос звідкись: - Добрий вечір!
Допоможи, синочку, хоча б дечим!
Юнак од тої прірви одірвавсь.
Розгублено похлопав по кишенях.
Взяв гаманець і, що у ньому є,
Дістав і все старому подає,
Ще й копійок насипав повну жменю.
Бо нащо тепер гроші ті йому,
А дід би іще ними скористався…
- Це, синку, не мені,- той одізвався,-
Тут поряд у будинку отому
Живуть маленькі сироти-дівчатка.
Сидять голодні, в холоді, брудні.
Ти би їм сам ці гроші і відніс.
Чого вони повинні пропадати?!
На мить якусь задумався юнак,
Розгублений, готовий гріх вчинити,
Тепер не знав він, що йому робити.
Але-таки надумався, однак:
- Ну, добре. Де адреса? Віднесу.
А сам подумав: «Діток порятую,
А потім  знову стану на мосту
І свою жертву, врешті, принесу…»
Але, чим далі він від мосту був,
Тим менше повертатися хотілось.
Думки про смерть позаду залишились,
Бажання жити у душі відчув.
Бо знов з’явилось почуття мети:
Адже завжди знайдуться такі люди,
Яким потрібна допомога буде,
Яким потрібен дуже будеш ти.

История cоздания стихотворения: