Автор: Федчук Евгений
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-09-10 21:06:15
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Якось забрів жебрак в одне село

Якось  забрів жебрак в одне село,
Щоб милостиню по дворах просити:
Поїсти та й нема чого носити,
Бо з одягу лахміття лиш було.
Зайшов в один двір, де скупа жила.
Та його косим поглядом зустріла,
Проте за мить, здавалось, подобріла
Й хустину драну жебраку дала.
В дворі другому радо його стріли.
Дали поїсти. І, поки він їв,
Господар цілий міх добра набив,
Все’дно лежить, собі нове купили.
Подякував жебрак, вклонивсь до ніг
Та і не став вже по дворах ходити.
Того, що мав, ще довго не зносити.
Узяв лантух та й по шляху побіг.
Та й недалеко зовсім відійшов,
Як чорний дим над тим селом піднявся.
«Якась біда, напевно», - здогадався
Та і назад в село вернувся знов.
Поки ходив, згоріло пів села
І ті двори, в яких він побирався.
Тож він віддав усе, чого набрався:
Скупа хустину драну узяла,
Ті, що добра віддали цілий міх,
Отримали назад той міх набитий.
Хто не скупиться на добро для світу,
Воно завжди вертається до них.

История cоздания стихотворения: