Автор: Федчук Евгений
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-09-20 20:17:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Надворі осінь. Мряка та туман

Надворі осінь. Мряка та туман,
Холодний вітер, небо непривітне.
З душі, як кров із незажилих ран
Все більш відходить у минуле літо.
Юрба людська снує туди-сюди,
У кожного якісь свої проблеми.
Кому чуже потрібно? Йдеш – іди.
Тут розібратись би в житті своєму.
Аж раптом очі…Цуценя мале,
Саме руде, а лапки білі-білі,
Так подивилось, аж на серці зле
І я ураз спинивсь зніяковілий.
Воно ж ходило поміж ніг людських
І їм благально в очі заглядало.
Чогось просило мовчазне від них,
Когось, можливо, поміж них шукало.
Чи заблукало, чи господар злий
Його покинув, вивізши подалі.
Воно ж брело, в наївності своїй
І очі, повні віри і печалі
Звертало вгору на отих людей,
Які повз нього поспіхом летіли.
Можливо, хтось та мимо не пройде.
Можливо, візьме. Як воно хотіло
Лише уваги. Зупинись, не йди!
Хоч пожалій! Одне в чужому місті,
Одне посеред відчаю й біди.
Нема де спати і нема що їсти.
Благальні очі, як мале дитя
Блага, щоб мама його пожаліла,
Від перехожих ждали співчуття,
А ті поспівчувати не хотіли.
Нема часу, усі кудись спішать,
Свої проблеми дав би Бог подужать.
Йому ж одно лишалося – чекать,
Що хтось, усе ж, знайдеться небайдужий.
Візьме з собою, приведе у дім,
Йому ж нічого і не треба більше –
Людської ласки. І воно тоді
Навіки б стало другом найвірнішим.

История cоздания стихотворения: