Автор: Алек Чудь
Тема:Мистика и эзотерика
Опубликовано: 2020-03-03 18:22:17
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

В собі сам

Я не тужу,і не картаю долю.
Не відчуваю болю старих ран.
Та знаю, що колись на видноколі,
Я побудую мальовничий храм.

І в храм ввійду,коли негода стане,
Коли не зможу стерпіти страждань.
І пред вівтарем стану, у сутані.
У суміші надій та сподівань.

Покличу,помолюся,все згадаю.
І радощі і сум і вічний шлях.
Навколішках,я в Бога запитаю,
Чому це я закутий в ланцюгах.

Чому мені здається наче волі,
Нема й не було із покон віків.
Чому для нас існує книга долі.
І нас ведуть по ній як баранів.

Питань багато я задам,
Але не певен,що відповідь
Спливе в моїх думках.
І шлях свій таруватиму крізь терні,
До світла Божого. Невіглас,вічний прах.

История cоздания стихотворения: