Отсутствует

Автор: Прокоп Чук
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2020-02-06 17:30:10
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Про голодомор в Україні.

Про голодомор в Україні.
(Історія України очима очевидця)

Кривава Перша світова,
Щ о революцію душила,
На Україні слід лишила.
В той час сусіднії держави
Безкарно Захід шматували:
Поляки – ніби миротворці,
Румуни, чехи та угорці
Відтяли майже що третину
Земель одвічно України.
Більшовикам Росії вдалось
Вдержать в обіймах, що осталось.
Так Україну поділили
На захід й схід, ворожі сили.
    Важка в вас доля, українці,
    Була під владою чужинців…
    Три роки різні грізні сили
    Схід України толочили.
    Окрім людей ще й втрати були
    Волів й коней, що плуг тягнули.
    Поля бур‘яном заростали –
    Сил оброблять не вистачало,
    Тож урожай вкрай був малим.
    Скрізь продотряди лютували,
    Все до зернини забирали,
    Та ще й карали всіх отих,
    Що дні і ночі працювали.
    Престиж до праці впав до краю,
    Бо, що надбаєш – забирають.
У двадцять першім, повоєннім
Був голод в східній Україні.
Кремлівська влада все ж прозріла –
Розбій свій всюди припинила,
На продналоги замінила,
Які були уже під силу
Всім працьовитим та кмітливим.
    Сім літ пройшло…
    Село, мов квітка, розцвіло:
    В хлівах були коли і коні,
    В кошарах вівці в обійсті,
    Малих дітей світлиці повні…
    Там – запах хлібних буханців…
    В селі всі люди працьовиті
    Були одягнені і ситі.
Вождь революції, славетний
Сконав в Москві в двадцять четвертім …
Стало відомо всьому світу,
Що новий «вождь», грузин, відкрито
Знищив соратників своїх,
Взяв в руки владу у Кремлі.
Не було меж його свавіллю –
Йшов по кісткам людським до цілі.
Затвердив план на «п’ятиріччя»:
- 500  гігантів збудувати, капіталістів наздогнати,
Бо  промисловість, щит держави,
Була в Росії вкрай відстала.
- в селі – життя змінить, зламати,
Селян в колгоспи всіх зігнати,
Аби все збіжжя, що зібрали б,
Було в коморі у держави.
В двадцять дев’ятім  -
План п’ятиріччя – розпочати!
   Один ресурс був в плані тому –
   Життя людини безкоштовне.
   То ж непрестанно, знову й знову,
   В товарняках, на ті будови
   Везли людей, немов овець,
   В один кінець…
Зросли будови достроково
На горі, на кістках, на крові:
Металургійні комбінати,
Безліч доріг, заводи, шахти,
Порти, причали, Дніпрогес…
Вождя підняли до небес
Його прихильники, васали.
    З тим планом лихо надійшло
    В просте українське село.
    Кремлівська влада не барилась –
    Насилля над людьми творила.
    Їхня опора – бідняки, що і кола в дворі не мали,
    Творити зло допомагали.
    Кращих господарів в селі
    Назвали словом «куркулі».
    В них все до крихти забирали,
    Хати під дітьми розбирали,
    Щоб залякати усіх тих,
    Хто чинив спротив проти них.
Селян 3 роки мордували
І в решті решт, в колгосп зігнали.
Спустошено селянський двір –
Тож вкрай низьким був хлібозбір,
Зведені коні та воли
В «житті колгоспнім» не змогли
Тягнути плуга в чорноземах.
Багато згинуло їх в зими.
Скрізь продотряди лютували,
Все до зернини вимітали,
Все те, що вдалося зібрати
На огороді біля хати.
Надбав державний лантух вщерть,
Створивши тим голодну смерть.
Більшовики рапортували:
Колгоспи хліб державі здали!
В рік тридцять третій, темні сили,
На крилах Сталіна, носили
На Україні всюди в селах
Голодну смерть…
                Ні, довіку не забути мені
                Рік тридцять третій,
Ту картину,
Як односельці край села, ділили здохлую конину.
Мов зачаровані дивились,
Як під сокирою ділилась
Конина на дрібні шматки.
Ніхто з них не тягнув руки,
Усі стояли і чекали,
Бо вдома діти їх лежали,
Опухлі з голоду, німі,
Уже й стогнати перестали…
           Народе мій, прошу, молись,
           Щоб кара надійшла колись
           Своїм іудам і чужим,
           Що запровадили режим.
Що з нами нібито братались,
А горем нашим упивались –
Морили голодом людей
Невинних і дітей малих, та тих,
Що не народились,
Що з матерями йшли в могилу.
……
Брати і сестри, поєднайтесь,
Історії не забувайте,
Якщо роки ті грізні, смутні
Тепер ми спробуєм забути,
То  пам’ятайте ви про те,
Що хвиля нова геть змете
Кордони наші, рідну мову,
Співучу націю,
І знову настане вічная зима –
"Сибір,
          Камчатка,
                          Колима".  

История cоздания стихотворения:

4

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 557

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 9.

Елена ТомА

Каждое слово отдаётся болью. Чудовищные преступления коммунистического режима многие годы пытались замалчивать.
Но историю не изменить и сегодня Вселенский Патриарх о служит поминальную службу в память украинцев, уничтоженных по указанию вождя "братского российского" народа, с которым никогда мы не были братьями...

2021-11-27 14:25:33

Елена ТомА

Вы один из немногих, переживший этот чудовищные геноцид. От имени всех авторов УПП желаю вам крепкого здоровья, радости, благоденствия и ещё долгие годы не терять бодрость духа. Верим, что жизнь изменится к лучшему.

2021-11-27 14:31:06

Олег Крушельницький

Відчув кожне Ваше слово, дякую!

2021-11-27 13:30:12

Вики

Так, в одному вірші картка нова історія України...
Але, якщо до голодомору, то тут поверхнево, як один з фактів , хоча сам вірш називається"Про голодомор в Україні"
Краще написати " початок радянської окупації в Україні".
Так мені здається.
А за те , що ви пидімаєте ці теми, подяка Вам.

2021-02-05 07:58:39

Елена Дорфман

Ну что ж. Именно такого комментария от Вас и следовало ожидать.
Господин Прокоп Чук описал события тех страшных лет, которые пережил сам в своём раннем детстве. Он родился в 1926-м году. В 1933-м году ему было семь лет и все ужасы той трагедии были у него перед глазами.
Вы пишете:
– «якщо до голодомору, то тут поверхнево, як один з фактів...»

Да, это один факт из той страшной трагедии. А история именно из фактов и состоит.
Куда уж более глубоко?

Рік тридцять третій,
Ту картину,
Як односельці край села, ділили здохлую конину.
Мов зачаровані дивились,
Як під сокирою ділилась
Конина на дрібні шматки.
Ніхто з них не тягнув руки,
Усі стояли і чекали,
Бо вдома діти їх лежали,
Опухлі з голоду, німі,
Уже й стогнати перестали…

2021-02-05 17:28:10

Елена Дорфман

Поклониться нужно этому человеку за память, которую он пронёс через всю свою долгую жизнь, пожелать ему здоровья и долгих лет жизни на родной земле, а не просто благодарить за поднятую тему.

2021-02-05 17:28:40

Елена Дорфман

Заключительные строки этого стихотворения я вообще без слёз читать не могу:

Народе мій, прошу, молись,
Щоб кара надійшла колись
Своїм іудам і чужим,
Що запровадили режим.
Що з нами нібито братались,
А горем нашим упивались –
Морили голодом людей
Невинних і дітей малих, та тих,
Що не народились,
Що з матерями йшли в могилу.
……
Брати і сестри, поєднайтесь,
Історії не забувайте,
Якщо роки ті грізні, смутні
Тепер ми спробуєм забути,
То пам’ятайте ви про те,
Що хвиля нова геть змете
Кордони наші, рідну мову,
Співучу націю,
І знову настане вічная зима –
"Сибір,
Камчатка,
Колима".

2021-02-05 17:29:09

райка

Все це жахлива правда.

2020-11-28 23:02:24

Наталья Кровопускова

На жаль, не можу оцінити в повній мірі вірш, через дуже обмежений українську мову, але такі вірші повинні бути представлені всюди. Вони повинні бути на сайтах, в підручниках, на телебаченні. Авторові спасибі.

2020-11-08 19:39:54

Александр Ветров

тримаймося!
ВСЕ буде добре...

2020-11-08 19:02:20

Мирина

Гарний вiрш.

2020-02-20 07:25:28

Бондаренко Николай

Дуже зворушливі і правдиві рядки нашого
минулого. Нічого не потрібно забувати!
Бережи Боже Україну!

Хай Вам щастить! Дякую за Вашу роботу!

2020-02-11 11:52:37

Елена Дорфман

Добрый вечер!
Большое спасибо за такую горькую правду, которая властями всегда замалчивалась. Только в начале 90-х годов стали печатать рассказы людей переживших те страшные времена. Моя бабушка нам почти ничего не рассказывала, а только тихонько плакала, вытирая слёзы уголком платка. Волосы встают дыбом от ужаса, когда я читаю обо всём этом.
Здоровья Вам на долгие годы и сил оставлять для потомков истинную историю тех страшных дней. Низкий Вам поклон за память. Такое невозможно забыть. Нельзя это и простить.
С добрыми чувствами, Елена.

2020-02-08 22:06:13

Прокоп Чук

Благодарю, Елена!
Мне очень важно знать, что история Украины болит не только в моем сердце...

2020-02-10 11:16:05

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений