Автор: Дарья Пестова
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-05-22 21:52:26

Чудовисько

Іду своїм шляхом: усе стається.
Пильную серце
І у ньому звіра.
Неначе я малесенька дитина,
Яка для себе врешті зрозуміла:
Чудовисько –
То є мій власний досвід.

І я сама роздерла собі серце,
І я сама робила кожен постріл,
І кожен напад,
Кожен клятий опік,
У спробах хоч на мить себе зігріти.

І пазурі чіпкі,
                        болючі,
                                       гострі,
Могли би бути іншими на дотик.
Та звір голодний –
Я його тримала
У темному кутку, неначе мару.
Тепер йому стає мене замало
І він кричить, бо
Спраглий до любові.

іду своїм шляхом –
І він за мною.
Та як його смиряти –
Я не знаю.
Вже травма мого серця не лякає:
Лякає, що тримаю нині зброю,
Ушкодження спричинені якою,
Дісталися тим щирим вірним людям,
Які його хотіли приручити.

Він скиглить, він завжди іде за мною -
Він сидить у моїх стражденних грудях.
і кожен раз, як серце розчахнеться –
Мій звір голодний голосно сміється.

Бо то є я
І то не я – мій досвід.
І правильно, коли усе стається.
Той звір не лячний – він також дитина.
Отож бо,
Подорослішай-то, серце!
Не треба пити кров у лютій спразі,
Настане і для тебе така днина,
Коли зійдуться всі шляхи додому,
А опіки і шрами вже зростуться;
І голод (що ти був таким нужденним),
І спрага (що не мав в собі кохання)
Розтануть наче криги теє скельце
У оці вже дорослішого Кая.

История cоздания стихотворения: