Автор: Ткаченко_Инна
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-08-02 07:33:30
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

***

*****
Всі ми чиїсь несказані слова,
або чиїсь невиплакані сльози.
Ми робим вигляд ніби нас нема,
і байдуже, що з нами далі буде.
Забули ми про вірність, гідність, честь,
несемось в вирі стрімко, без зупинки.
І думаємо, що всесильні ми,
що встигнем ще життя своє прожити.
Переписати начисто, все так,
як ми того хотіли, як бажали.
Та замість цього - лише повний крах,
лише останнє місце, не медалі.
Ми перестали цінувати те,
для чого були створені на світі.
Ми стали сірими, такими як усе.
А так хотілось щирості радіти!
Ми перестали промовлять слова,
яких від нас чекають наші рідні.
І вчинки наші, як бур’ян - трава,
яка добру не дозволяє в серці квітнуть.
Страшні ми люди... темні і сліпі,
нікому не потрібні, безнадійні.
Чому так з нами сталося, скажи?
Що маємо робити? Як з цим жити?

История cоздания стихотворения: