Автор: Константинополь
Тема:Гражданская лирика
Опубликовано: 2020-08-16 10:20:22
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Я ВАМ НЕ ВІРЮ!!!

Нікому не вірю.
В серці селиться розпач колючий.
Та хіба ви люди? Ви звіри!
Немає та тілі Вкраїни і місця надії,
лише криваві рани болючі...

Не можу мовчати, кричати мушу,
бо голос мій, ніхто не почує в пустелі;
в порожній, зневодненій, мов ваші душі,
закуті, прибиті до чорної скелі...

А сльози... Їх стогін ти чуєш, донині,
закутих, в ярмі, що за тебе вмирали...
Їх лемент і досі лунає в долині,
їх крики на поміч, - "РЯТУЙТЕ!" гукали...

Не вірю.
Зламали, як крила надію...
Затягує хмарами небо блакитне…
Я жити без волі не хочу, й не вмію,
у рідному краю, із барв оксамиту...

История cоздания стихотворения:

Вірш був написаний у вимушеній еміграції...