Вірю у перемогу України та її відродження

Автор: Константинополь
Тема:Стихи о войне
Опубликовано: 2020-08-29 11:15:39
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

~~~ НА ЧЕСТЬ І СЛАВУ ІЛОВАЙСЬКОЇ БИТВИ ~~~

Вірш присвячується воїну АТО, Вадиму Антонову,
якій пав смертю хоробрих 10 Серпня 2014 року в бою за Іловайськ.

«ЗАВЖДИ ПОПЕРЕДУ».

Я твердо вирішив, що йду,
У списку, третій, на війну.
І добровольців вже багато,
бо сил терпіти все це брате;
знущання над моїм народом,
немає більше, тому погодив
своє я рішення, не просто…
Сім’я, дружина, є дочка,
вона малюсінька ще зростом,
але ж розумниця яка.
П’ять рочків їй.
І знає все доволі вдосталь,
і відчуває, нелегка,
розлука їй зі мною буде,
мене згадає, не забуде,
у серці, я на все життя,
і в пам’яті… Пробачте, люди,
що не розгледів вороття.

Майбутнє, щось таке, містичне.
Минуле - історичний факт.
А сьогодення іронічний,
чи, трішки, сатиричний акт.

Моє життя – мій край розлогий,
мій шлях буденний, бойовий,
молю тебе, врятуй убога,
щоб я залишився живий…

Шляхами різними йдемо ми,
а я терновий шлях обрав,
за обрієм лунають громи,
і хто ж війну сюди позвав?

Шлях марнославства оминай.
Твій дух, – як вільний вітер в полі,
любов і добру вість в долонях,
неси в оспіваний твій край.
Без знань у путь не вирушай,
не бійся темряви, чи болі,
вершину боротьби долай.
Здобудеш Славу, вип’єш Волі,
і знайдеш бажаний свій край,
оспіваний кобзарем Рай…
А доки, ще слухняний долі,
лечу, як сокіл до небес:
Слов’янськ був, Бахмутка, Торез,
і Красногорівка, чи там Савур Могила…
Наснилися? Невже жахливий сон?
Ми бились, воювали, боронились,
І як могли гатили той кордон.

Звільняли села і міста,
не мали права відступати.
Десятий раз читаю я листа,
від донечки. Очей не відірвати.

Під Іловайськом багато сил віддали
і побратимів втратили чимало.
Можливо, десь до ста…
Бездушні цифри, світ мій зупинивсь.
Моя душа від цих новин вразлива,
Генштабу безпорадність, – важка брила,
і зрадник нам на голови зваливсь.

Та ще жахливіші втрати нас чикають.
Хіба ж я знав, що нас ось так кидають
гарматним м’ясом на укріп-район?
Недоукомплектований чатує батальйон…

Ворожі засідки, як справжні вовчи ями.
Поодинокий постріл снайперів,
лунають з того богу. Як клішнями,
зажали наше військо з двох боків…

Все в нас летить і рветься на шматки,
стріляють з двох боків по нас потвори.
Ворожі кулі, як шалені бджоли,
Свистять, нестямним, стуком молотків.

Це все по попереду чекало нас усіх.
А я у мирному житті  
Порядний сім’янини, і гарний тато,
Дочка є, Соня, – Сонечко моє,
попросить з нею, жалібно, пограти,
маленька моя часточка, своє…

Звичайний інженер-поліграфіст,
за покликом сумління – активіст.
В буремні ті часи Євромайдану,
свою я першу там отримав рану,
і хрещення своє, там, бойове.
Але, щоб хрещення пройшов іще війною,
по-справжньому, хто небудь би сказав,
чи віщував би хто, що підем за бідою,
у цей смертельний вихор?
Хто ж це знав?

Чим ми могли такій біді зарадить?
В задушливих обіймах стиснуть нас,
всі ті, хто серед нас жили, покинуть, зрадять,
з нудотним вереском - «Введи війська в Донбас!».

Хто б зміг повірити у дійсність божевілля,
коли за звісткою, ще гіршу звістку шлють,
із «градів» розстріляли Довгопілля,
і все, що можна, до кордонів пруть;
війська чисельні, танки і гармати,
стікається потоком звідусіль,
і все готове вже у нас стріляти…
Нестерпну, невгомонна, туга, біль,
Скувало тіло, острахом безсилля,
Нема резервів, і зв'язок пропав.
Розстріляно війська в Зеленопіллі,
а під Торезом збитий Боїнг впав.

Горять дома в містах, у селах хати,
зруйновані дороги і мости…
Так голосно, так невблаганно плаче мати
на могилках, освячені хрести
з’явилися, і горе, чорне горе,
пливе, все поглинає навкруги,
усіх, неначе теє Чорне море,
і мирне це життя, не до снаги.
Нема життя, не скоро мир настане,
запекліші бої чикають нас,
безсонні ночі, невиліковні рани,
жертовний, доленосний вік і час…


Струмком течуть тоненьким добровольці:
Вкраїнської землі захисники,
Встає над видноколом чорне Сонце,
То їдуть воювати козаки;
Сини, дочки вкраїнської землі,
рятівники, гатили-охоронці,
відчайдухи, ображені і злі.
Татуєроване на грудях «Чорне Сонце».
Тікайте геть, потвори, москалі,
Відблискує в руці мій АКМ.
«Донбас», «Дніпро-1», «Кривбас», «Азовці»,
Ми не чуже, назад, своє берем…
Бурлить ріка, то їдуть добровольці…

Завдання воїна на легке,
Багато досвіду  немає…
Шеврон мій, - сокіл,  що в піке
Над здобиччю, як смерть, кружляє.
Резервний, другий батальйон,
В «Донбас» зачислили гвардійцем.
Я так зрадів, що я пройшов…
Прийшов до дому я проститься:
- «Моя ти рідна не сумуй,
            Я повернусь, я обіцяю…
            Доньку за мене поцілуй…
Все, вибач, дуже поспішаю».
Не обертаючись, пішов…
Хіба ж я знав, ця мить остання?
Пульсує, відчував, як кров,
у скронях, то від хвилювання.

Далека подорож за обрій.
їде колона в далечінь.
Новини в нас не дуже добрі.
Спекотний серпень. Відпочинь.
Аж ні, не нам, ми на роботі.
Завдання,  Іловайськ звільнить.
Найтяжче там, в бою, піхоті,
не «Бог війни», а треба жить.
Завдання, вижити. Всі знали.
Комбат такий наказ читав,
але ж голів не пригинали,
у повний зріст по них стріляв.

Там за межею всі ворожі,
і люди на людей не схожі.
На лицях посмішок немає,
Якась  байдужість у очах,
І погляд їх – суцільний жах;
Зневіра, лють, я вже не знаю…
І мимоволі промовляю:
«Навіщо ми всі тут?».
Хвилину сумніву в собі долаю
і в очі долі зазираю,
бо твердо вирішив, що йду,
в АТО, на схід, на цю війну…
Там, с того краю дмуть вітри;
Нестерпні, злі, вітри ворожі.
МИ вої божої чоти,
Вкраїнської землі сторожі…

2.
Майдан, в ночі горить у вогні.
Все небо вкрило чорні хмари.
Морозна ніч, холодні дні,
січневе марево вкривало…

Той самий бачу чорний хорд:
Стоїть з дубинами, щитами…
І зазирають в очі нам…
Наказів зрадники чикали
зачистити від нас Майдан.
А ми заслони будували,
високі мури барикад,
ми  їх бруківкою вітали,
ми били бойовий набат,
якщо б наблизились вони:
огидної влади рекрути,
бездушний нелюд, «беркути».
Тоді політики-сатрапи,
гучні давали всім поради,
а кров людська текла на лід,
червоний залишала слід…


Дружина плаче і благає:
«Живим я прошу повернись.
Тебе і донечко чикає»…
Не треба, любо, не журись…

Давав присягу я, служив
І клятву цю я не порушу
З цим народився я, з цим я жив,
Таку я маю в світі душу.

За спадок предків,  Україну,
на захист стану Батьківщини,                                      
за неї і життя і душу
віддати згоден, щоб жили
і далі, посміхались діти.
Зростати, мріяти, любити,
В гаю б щасливими радіти,
У ріднім краю назавжди…

Туди, у самий вир війни,
у саме пекло ми прямуємо…
Але ж я знаю, не готують
Місцеві святочко для нас.
Щури Україну шматують,
окупували наш Донбас.
Тому не важко здогадатись,
як там зустрінуть мій загін,
людей привчали відцуратись,
прокльони слати навздогін.


Чужі жили серед своїх,
не братом, зайдою, чужинцем.
Було б нічого, це не гріх,
а гріх покликати ординців,
і на колінах, в москаля,
Благати хліба і видовищ…
Шкідлива і гидотна тля…
Лежить в руїні, в попелі земля,
Від путінських каральних полчищ…

Ну, звісно, там не всі негідні люди,
є і такі, що тебе не засудять,
зневажливо «бандера» не назвуть,
образливою лайкою не збурять
і забалакають до тебе що-небудь.
Запросить в хату, обідом нагодує,
Напрочуд, запитає що-небудь:  
«Коли нас військо звільнить, порятує?
Що буде далі з нами? Буть, не буть?…
Де те чисельне військо, зупинити,
всю цю нахабну і лайливу жмуть?
Чи маємо ми сили, щоб звільнити,
як слід під хвіст тим чортенятам вдуть?

«Є український справжній офіцер.
Є розвідка воєнна, агентура,
З’явився доброволець волонтер,
Б’є ворогів на фронті десантура.


Без тактики не виграти війни,
Було би тільки злагоджене військо,
Закінчиться все швидко, восени,
Я теж військовий, я людина свійська».

Навчимось воювати ми чи ні,
напевно так, але ж москаль навчився;
вбивати десять років у Чечні,
а потім на грузинів розлютився…
Але, хто-небудь, би сказав мені,
що перетнуть кордони їх загони
Крим відгризуть, захоплять шмат землі,
Вбиватимуть, введуть свої закони.

Де військо наше, чи воно розбито?
Де зброя української ВПК?
Немає зброї, сіяли ми жито,
За дешево розпродали війська.
Чубились, добрехались, досварились,
і кинули Вкраїну у вир війни,
щоб потім ми ганебно замирились
на їх умовах;
беззахисні,  
беззбройні,
без вини.

Ні, не бувати цьому, чуєш враже!
Є ще господар на моїй землі.
Моя гармата краще вам розкаже,
де ваше місце кляті москалі…

Російські, скрізь, телеефіри,
Брехливі подають новини.
Заплутались у власній маячні
роздмухавши на сході різанину.
Осатанілі цербери бридкі,
Розбризкують отрутну слину.

Всі труднощі ми разом подолаєм,
щоб цей лайливий цербер зупинивсь.
За тебе битись, рідна, присягаю,
щоби цей пес Вкраїною вдавивсь.

В минулому було геть веселіше.
Гетьмани йшли походом на Москву,
Такі були звитяжні бойовища,
Що мусили платить нам данину…

Але імперія повстала, відродилась,
і почала загарбницьку війну,
і наша Україна розділилась,
між ляхом і кацапом по Дніпру.

Ніколи у братерстві ми не жили
Коли ми визирали із за грат,
Коли з нас, по живому, рвали жили,
Коли нас катував червоний кат.
Коли ми були заперті у рабстві,
В такому, не позаздрив би мулат,
Нам панство замінили на кріпацтво,
Чи може було б краще – султанат?

На каторгах нас тисячі вмирало.
Косив квітучий край голодомор
В Сибіру нас до смерті зацькували,
Українець, – то був наш приговор.

В жахливе дев’ятнадцяте століття,
косив тиран найліпший первоцвіт.
Моїй землі національне, чисте, листя,
пробилось знов на Божий білий Світ.

Вдивляйся у обличчя ці сміливі;
Усміхнені, красиві, вольові,
У вирішальні, доленосні дні, бурхливі,
З’єднались у загони бойові.

В той день нам в спину вдарили ординці,
Затиснувши у Іловайському кільці.
Ішли на смерть сміливо українці,
нескорені, і духом надміцні.
Пропанували вийти, скласти зброю,
але ніхто, коритись не бажав,
Хоробрі, загартовані війною,
Не переміг вас ворог, не здолав.

Ми в битвах за Вкраїну народились,
Зміцнились, згуртувались, запеклись,
Щоби війська ворожі вщент розбились
О скелю українську розсіклись.

Ми йдем вперед, на схід, прибравши бруд:
паскуд московських, виродків смердючих,
а цих кремлівських зрадників-приблуд,
назавжди приберем з землі родючій.

Їде війна, між двох світів, триває,
як буревій жахливий у пісках
змітає на шляху, усе ламає,
і цілий світ, здається поглинає,
у розбраті і чварах нас стиска.

Початок є всьому, і є кінець.
Не буде ця війна тривати вічно.
Мільйони б’ються в унісон сердець,
Хоробрих, люблячих і патріотичних.

Нас тисячі, за вами повстають,
на захист України-батьківщини.
Геройські вчинки у вічності живуть,
в долонях всесвіту,
в божественних глибинах.

Слава Україні!

История cоздания стихотворения:

Вірш присвячується воїну АТО, Вадиму Антонову,
якій пав смертю хоробрих 10 Серпня 2014 року в бою за Іловайськ.

Семирічна Соня Антонова з Житомира перший раз написала листа до Святого Миколая. У дівчинки одне побажання. Вона б хотіла, щоби припинилась війна, та щоби всі військові
повернулись би додому. Щоби всі діти отримали радість про яку мрія вона. Її тато був інженером поліграфістом, активістом Євромайдану, добровольцем другого резервного
батальйону Національної гвардії «Донбас» Вадим Антонов пал смертю хоробрих 10-го серпня 2014-го року в бою за Іловайськ.

2
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 278

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 4.
друже Самольот
світла пам'ять

автор, дякую за вірш, натхнення Вам
2020-08-31 02:17:19
Добрий день, А ви були знайомі? Ви його знали? Я знаю що його донька судилась з нацгвардією, керівництво якої не визнавало Вадима, що він належить до їх лав, як би він у резервіст тероборони, але все ж таки виборола татову пенсію...Дуже гарна дівчинка, вже підросла...Я дививя сюжет ТСН...Я читав його біографію і читав "війни якої не було"...Він загинув, тому що був попереду...ворожа засідка...
2020-08-31 15:35:51
ні, я не була з ним знайома, просто теж читала "Війна, якої не було" Зіненка, тому пам'ятаю його світлину, його усміхнене обличчя

дозвольте залишити під Вашим віршем посилання на загибель Самольота у Книзі Пам'яті
http://memorybook.org.ua/1/antonov.htm
2020-08-31 16:35:03

2020-08-31 16:59:23
Не можу не погодитись із попереднім рецензистом:
вірш поетично не досконалий, але автору потрібно
віддати шану за таку об"ємну і щиру роботу сповненою
актуальності сьогодення де зміст рядків проникає до
самого серця.

Дякую Вам за такий труд!
2020-08-29 20:03:25
Дякую колего...Я 43 роки розмовляв виключно російською, об'єм робити, який я провів над собою дуже великий, я навіть не можу сказати, по перше це велике бажання дотягнутись до позначки планки дійсно поетів України...визнаних і відомих...гадаєте неможливо, ні все можливо, потрібно лише вірити, важко працювати і доля сама тебе знайде, а поки це лише мрія і довгий шлях... Слава Україні...вдосконаленню немає меж...
2020-08-30 12:20:28
перегляньте також ось це, наперед дякую дуже: https://www.youtube.com/watch?v=g-ZIhs939yA&t=30s
2020-08-30 12:21:45
Героям слава!
Успіхів Вам у всьому!
2020-09-02 19:30:07
Віршований роман має право на деякі слабкі місця, що не завжди є поезією. Тим більше, що у даному творі є уривки, які вражають точністю і поетичністю. Автору бажа успіху і поетичного натхнення.
А тим, хто бажає заблокувати українській твір, раджу промити свої проросійські мізки і чухати подалі від України.
2020-08-29 15:23:38

Вдосконаленню не має меж...і я вдосконалююсь і як людина і як поет, хоча себе поетом не вважаю, тоді як дотепер поезія моє хобі, можливо тому, що не маю ніяких визнань і регалій, хоча і ставлюсь до цього холодно...ваш покірний слуга перейшов на мову у 16 році і вірші на мові почав писати порівняно недавно, а вірші як алмаз, який потребує огранки, щоби стати нарешті яскравим діамантом...Дякую за рецензію...Слава Україні!!!
2020-08-29 17:17:10
Героям слава! Так, дійсно треба працювати, нам всім треба працювати над собою, триста років кацапщини дуже важко викорінюються. Не кажіть «мова», це презирливий сленг кацапії, треба казати «українська мова», або просто «українська». Наприклад: перейшов на українську. Радий зустрічі з вами. Успіху.
2020-08-30 09:29:33
Ви абсолютно праві, перепрошую, УКРАЇНСЬКА МОВА! Це має бути саме так...також якщо буде ваша ласка, той самий твір тільки у сюжеті фільму, так я його побачив: https://www.youtube.com/watch?v=g-ZIhs939yA&t=30s
2020-08-30 12:26:11
Подивися відео з почуття причетності до важливої події. Спасибі тобі. Ти поет і патріот своєї батьківщини. Слава Україні!
2020-08-30 13:46:16
Будь ласка, подивись моє відео з моїх фотографій (за випадком декількох): https://youtu.be/GCan-2uTVaA
2020-08-30 13:55:59
Передивився, гарна праця і підбірка теж...Справжня ретроспективна історія Майдану, як все відбувалось...Я не був на Майдані, я на той час перебував у робітничій еміграції, і не міг вчасно повернутись, повернувся лише у березні, а коли приїхав на Майдан то відчув силу і міць народу...
2020-08-31 01:05:46

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
Рекомендации УПП
В прямом эфире
Вийшла гарна пісня!
Рецензия от:
Ольга Савенкова
2024-04-26 01:14:52
Прекрасный слог. И вечная тема. +1
Рецензия от:
Азинелло
2024-04-26 01:06:32
Красиво, светло, романтично! +1
Рецензия от:
Азинелло
2024-04-26 00:55:54
На форуме обсуждают
Люблю рок-музику. Люблю слухати Фреді Меркурі. Обожнюю  Believer.

Людмила Варавко, дякую вам за "тепло душі". 

Я неадекватна людина, т(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-04-25 11:58:28
Most Popular Rock Songs On YouTube
1 Passenger | Let Her Go 3.7B
2 Imagine Dragons – Believer 2.6B
3\4 The Chainsmokers & Coldplay - Something Just(...)
Рецензия от:
Серж Песецкий
2024-04-23 23:49:15
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.