Автор: Константинополь
Тема:Патриотические стихи
Опубликовано: 2021-02-03 23:29:18
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Є надія!!!

Серця затихли в цю морозну ніч,
Не б’ються, як колись…
Серця порожні.
А все тому, що виродки безбожні,
Руйнують нашу стародавню СІЧ.
Заграли сумно сурми почуттів,
І кобзи вивільняють біль і розпач.
Давно свою ріллю покинув орач.
Казали, що не вижив на війні…

А степ, широкий лан і Слобода,
Колись квітуча, і до болю рідна,
В огні горить під бусурманом бідна.
Кінця і краю вогнищу не видно.
Таврида людна вже занепада.
З, колись, рясних полів пішла вода.
Лоза засохла і пропало жито…

Невже це все. Ні волі, ні свобод,
У рідному, у краю,  українцям,
Не бачити, щасливий свій народ,
Зі східних окупованих провінцій?
Невже відмовимось від власної землі?
Легко сказати: - «йди, звільни, нетяма».
Колись по Дону, по Дунаю, й Сяну,
Ходили тільки наші кораблі…

Що ж трапилось? Змінилися роки.
Століття нас в собі перетравило?
Козацьку справу геть занапастили,
Невдячні правнуки, пихаті «Пилипки».

Кому війна, кому і мати рідна.
Та вже не рідна. Покруч там і тут,
Веде нещасну під кремлівський кнут…
Калігули, Нейрони, Хами, Брути,
Як з небуття, як в день страшного суду,
Повиповзали на цей Божий світ.
Їх гомін, невдоволений, набрид,
Так само, як політика облуди…
Ти рвеш на грудях ці сталеві пути,
Щоб покінчити віковічний гніт.

Прицільні обстріли на сході не вщуха
Ще вчора разом «Червону калину»,
Наспівували з нашим побратимом.
Сьогодні вранці вбили цю дитину.
Ворожий снайпер, хай йому лиха,
Лиха година забере до себе,
І прокляне цю нечисть цілий світ,
За ці скалічені життя і за сиріт.
Летять як журавлі герої в небо…

Ніхто про ветеранів й не згадає.
Ніхто з вас й кварт води не піднесе…
Для когось «Україна понад все»,
А хтось і досі ворогу несе,
І в їх криваві паші зазирає,
Й невпинно в лігво цих химер повзе…

Всі разом, як один великій рід,
Як ціла нація, як вольова громада,
Піднялись  в боротьбі змінити хід
Історії, а наштовхнулися на зраду…


Ох, зраднику, ти ворог, баламут.
Дитя ти бісове! Накоїв стільки лиха.
Горить вже хата, догорає стріха,
За тридцять срібняків.
То невелика втіха,
А вже чека тебе мій гнів
і Божий Суд.

Слова «какая разніца» тепер,
Звучать багнетом леза  у повітрі.
Обличчя їх усміхнені і хитрі,
Виблискують частіше зі печер.

Слова брехні обгортанні у правду,
У продажу, по скідочній цині.
А ви йдете, берете, мовчазні,
Яскраві пустощі на ярмарках у влади,
Як у останні, новорічні, дні…

Та є надія невмируща, сильна,
Що переможе Україна вільна!

История cоздания стихотворения: