Автор: Константинополь
Тема:Гражданская лирика
Опубликовано: 2023-11-19 11:39:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

*** Здирають шкіру по живому ***

Здирають шкіру по живому,
Й останні свити з жебраків.
Ламають ребра воєнкоми,
Наприкінці "нових часів".

Роти роздерті кров'ю юшать.
Кайданки жили роздера.
Тебе за правду влада душить,
За віру, мову, та хіба
За це ми кров свою пролили?
Піди у "служок" запитай
За що ж тебе з ноги щосили
Вночі гамселив поліцай???

Продали землю, вкрали хату.
Як ту худобу на забій,
Женуть у поле помирати,
Без підготовки, на нулі.

В душі, розтоптаній, зневіра.
Зотліли помстою серця.
Лише та клята "зона сіра",
Шепоче - "битись до кінця".

Тілами вкриті терикони.
Загарбників, як рій, пітьма.
На нас пруть танкові колони,
А ми їх дронами збива.

Триває люта січ кривава.
Вмирає брате на руках.
А в нас за спинами заграва.
Щури шмигають по тилах.

Щось голосує "Чорна Рада".
Усе поставлено на Кон.
Роздали здирникам посади.
Своїм -'усе, для нас - закон.

Дурненький дурнем поганяє.
"Найкращий" ідол та кумир,
Найгіршим бидлом управляє,
Й будує ілюзорний мир.

А люди це все проклинають.
Знов патріота під конвой
Ведуть в тюрму, за що не знають.
Якщо розвідник ще й герой,
Та ще посмів розкрити рота
Сказавши правду про щуря,
Тебе чиновницька істота,
Як баламута-бунтаря,
Засудить, честь твою спаплюжить,
Що й гірким смутком у серцях,
Заб'ється птахом, та заюшить
Слізьми в молитвах до Творця.

І вбитий в скроню світ згасає,
Під регіт зрадників й мерзот.
А блазні ручки потирають,
Й наказують закрити рот.

Плюндрує п'ятий рік країну;
Невіглас, хам, нехлюй, брехло.
Докерувались до руїни!
Дивись до чого все дійшло?!

"Зе"депутати мають броні.
Ох, в них робота нелегка,
Трощити щелепи та скроні,
Військових у дворах збива.
За що, спитаєте тверезо,
Того побили вояка?
Зло має власні інтереси.
Всі кажуть "банда Дмитрука".

Жахливі відбувались речи.
Невже чекає нас пітьма.
У міжусобні колотнечі,
Чиясь зла воля нас штовха.

З'їда іржа "Зе"корупційна,
Усе здорове та живе,
Неначе попелиця підла,
Огидна, жадібно жере...

Дрібненька, розчавив би гада,
Та має слуг під легіон.
Кричить, та вимагає влади.
Дивись, який Наполеон.

Що це все як не божевілля.
Чумне весілля й стигне кров.
По трупах йде його свавілля.
Й жалю нема.
Згаса любов.

Але насправді сміху мало.
Країну навпіл роздера,
Постійні чублення та чвари,
З часів гетьманів та Петра.

Вкраїна знову кров'ю вмилась.
Невільна, гине у вогні.
На два фронти насилу билась
За право щастя на землі.

Є гірка правда у цій трощі,
Серед війни, грабунку, кривд.
Не так страшні московські воші,
Як купка прокремлівських гнид.

История cоздания стихотворения: